Нарешті маємо легітимного Президента України Віктора Януковича. Щойно ЦВК офіційно оприлюднила результати виборів - переможець причепурився і почав розігрувати Джеймса Бонда.

Спершу, в інтерв'ю російським ЗМІ, Янукович наголосив, хто відтепер у домі, себто в Україні, господар. Новообраний "тому що гарант" повідомив північним сусідам, що перегляне "дуже резонансні питання" - присвоєння Бандері Героя Україні, та статус російської як другої державної мови.

"Історія останніх п'яти років переконала український народ у тому, що не можна йти шляхом насильницької українізації і порушувати права російськомовного населення", - заявив Янукович телеканалу "Росія 24".  - "Україна багато років тому ратифікувала Європейську хартію, що передбачає застосування російської мови у діловодстві, медицині, судочинстві. І у всіх регіонах, там, де є необхідність, буде застосовуватися російська мова, тобто права російськомовного населення не будуть порушені".

Ось тут є потреба розібратися, щоб не плутати чорне з білим.

Для тих, хто мешкає та народився на території України, незалежно від регіону, роду занять, способу заробітка, освіти, віросповідання тощо, варто зарубати на носі - усі ви громадяни незалежної держави, яка має свої традиції та правові канони.

Відтак, є стаття 10 Конституції: "Державною мовою  в  Україні  є  українська  мова. Держава  забезпечує  всебічний  розвиток  і  функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України". Чому ж тоді у Януковича вирвалося "насильницька українізація"?..

Тепер про "порушення права російськомовного населення". Даруйте за відвертість, що мушу відреагувати на цей закид рідною мовою нового Президента: "Чья бы корова мычала, а ваша молчала!" Таких благ, як російська мова, в українській державі не має жодна з нацменшин.

Наприклад, на утримання навчальних закладів з російською мовою навчання з держбюджету за 2008-2009 роки витрачено 3,1 млн. грн. Ще одна цифра: протягом останніх двох років видруковано понад 18 мільйонів підручників російською мовою. Натомість у росіян у цих графах суцільні нулі, хоча на теріторії РФ мешкає декілька мільонів українців.

На різдвяні свята спілкувався зі знайомим, який понад тридцять років живе у Москві. Він родом із Хмельницької області, добре знає українську. Та біда в тому, що чоловік повністю перебуває в інформаційній ізоляції - російська машина пропаганди цілеспрямовано проводить "правильну" політику. "В Україні немає російських шкіл", - шокував він мене.

На мої аргументи, що у нас 1999 навчальних закладів, де навчання ведеться винятково російською мовою, опонент відмахувався руками. До речі, у Хмельницькій області, яка за географічним розташуванням - далеко не проросійський край, діє російська школа у селі Пилипи-Хребтіївські Новоушицького району, де проживає громада росіян. Навчальний заклад розрахований на 83 учні.

Що ж, нам дорікають, що треба дотримуватися Європейської хартії про мови. О'key, будемо. Проте знайте, що в основі хартії лежать зовсім інші постулати:

а) вона зобов'язує європейські держави захищати мови нацменшин, яким загрожує знищення;

б) зобов'язує знати і дбати про державну мову як чинник консолідації суспільства, а саме "...охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні шкодити офіційним мовам і необхідності вивчати їх".

Відповідно, борці за другу "регіональну" мають знати кримсько-татарську, гагаузьку, караїмську та інші мови. А, отже, перекласти на ці мови судочинство, зобов'язати їхній вжиток в адміністраціях, школах... З цього приводу влучно зауважила львівський мовознавець та активіст "Свободи"  Ірина Фаріон: "Так за бажанням захистити ніби "хворі" мови найпростіше довести до смерті ніби "здорову" українську".

Кілька слів про мовний шабаш на телебаченні. Таке враження, що українські мас-медіа нагадують лабораторні дослідження кремлівських режисерів та сценаристів. Ніби в Україні виводять гіпертрофований, звихнутий на "мильних операх" тип глядача. "Піпл хаваєт", - без іронії сказав в інтерв'ю журналу "Корреспондент" ведучий політичної програми Савік Шустер. Савіку, люди з'їдять, але розумні вчасно виплюнуть телевізійний напівфабрикат "made in Rasha"!

Вважаю, що українську мову захищати потрібно, оскільки вона є мовою титульної нації. Адже за останнім переписом населення, українцями визнали себе понад 70%. Тобто переважна більшість.

Державі не варто винаходити велосипед щодо мов нацменшин - є закони, яких мають усі дотримуватися. Навіть, як це не банально звучить, новообраний президент.

А говорити, що мові калиновій ніяк не обійтися без співіснування із "вєлікім і могучім" - повна нісенітниця.

Віталій Тараненко, журналіст, Хмельницький, спеціально для УП

Кандидат на пост Президента України Юлія Тимошенко відкликала свою позовну заяву до Вищого адміністративного суду проти Центральної виборчої комісії та визнання незаконним протоколу про встановлення офіційних результатів виборів.

Виступаючи в суді, Юлія Тимошенко заявила, що не бачить сенсу у подальшому розгляді справи, оскільки вчора суд відмовив задовольнити клопотання щодо перерахунку голосів виборців, а також про допит свідків.

Як відомо, напередодні Вищий адміністративний суд України розпочав розгляд справи за позовною заявою кандидата на пост Президента Юлії Тимошенко про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення Центральної виборчої комісії.

Представники кандидата в Президенти Юлії Тимошенко на початку засідання заявили про клопотання щодо забезпечення трансляції судового процесу у прямому радіо- і телеефірі, у задоволенні якого колегія суддів відмовила.

Вищий адміністративний суд також відмовив у задоволенні однієї частини клопотання про витребування виборчої документації. Зокрема, відмова стосується тієї частини щодо витребування документації окружних виборчих комісій №№ 10, 24, 44, 109, 110, 111, які були утворені в Автономній Республіці Крим.

Суд також відмовився запросити у якості свідків 13 представників обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ, а також представників окружних та дільничних виборчих комісій.

Патріарх Кирило здійснить молебень у Києві з нагоди вступу Віктора Януковича в посаду президента.

Про це повідомив кореспондентові "Інтерфакс " у суботу заступник глави Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату протоієрей Микола Балашов.

Кирило наступного тижня прибуде в Київ і очолить у Києво-Печерській лаврі молебень перед офіційним вступом Януковича.

"У молебні, що буде здійснений 25 лютого, також візьме участь митрополит Київський і всія України Володимир", - сказав Балашов.

За його словами, патріарх "закличе благословення Боже на майбутні труди президента України і на український народ".

Після церемонії інаугурації президента, що відбудеться у Верховній Раді слідом за молебнем, патріарх Кирило повернеться до Москви.

Свій прихід до влади Янукович вирішив ознаменувати публічним приниженням українських церков, включно навіть з УПЦ Московського Патріархату.

За моїми даними, на цю годину предстоятель жодної з власне українських церков, на відміну від Патріарха Кіріла, не отримав запрошення на інавгурацію.

Час ще є, може й покличуть, але вже зрозуміло, що Патріарху Філаретові (УПЦ КП), Кардиналу Гузару (УГКЦ) та Митрополиту Мефодієві (УАПЦ) Янукович відводить роль масовки, яка має лише відтінити "велич" його московського гостя.

Янукович принизив і єдину з його точки зору "правильну" церкву – УПЦ Московського Патріархату, бо знехтував її псевдоавтономним статусом. Очевидно, В. Ф. вирішив, що рівень Предстоятеля УПЦ МП недостатній для того, аби благословити на президентство настільки видатну історичну постать.

Захотілося московської благодаті, київської – замало. Тому предстоятель формально самостійної української церкви замість того, щоб відправити службу, волею Януковича мусить лише прислужувати.

Всі попередні українські президенти були достатньо толерантними в релігійних питаннях.

Кравчук стояв у витоків створення УПЦ КП, але дозволив ініціаторам розколу українського Православ' я інституціоналізуватися в УПЦ МП.

Кучма більше хилився до УПЦ МП, але після звільнення з його адміністрації україноненависника Табачника став толерантно та з повагою ставитися до УПЦ КП та УАПЦ й вибудував непогані стосунки з ними.

Ющенко – вірний УПЦ КП, але він шанував УПЦ МП, регулярно відвідував богослужіння, зустрічався з Синодом УПЦ МП, підтримував регулярні контакти з Блаженнійшим Володимиром.

І тільки для Януковича віфліємська зірка сяє з Москви.

Лише Янукович за кремлівськими святцями ділить українських православних на канонічних і неканонічних. Лише Янукович пішов не те, аби вже в день свого пришестя до влади вивищити до рівня державної лише одну з багатьох церков, і то у вигляді РПЦ, а не її адаптованої до українських реалій гілки, якою є УПЦ МП.

Віра – річ інтимна. Як громадянин Янукович може молитися в тій церкві, до якої схильна його душа. Але як Президент він не має права нав'язувати поліконфесійній країні свою віру у якості державної.

Дмитро Табачник: "Галичане практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане. У нас разные враги и разные союзники. Более того, наши союзники и даже братья – их враги, а их "герои" (Бандера, Шухевич) для нас – убийцы, предатели и пособники гитлеровских палачей" (Газета "Известия в Украине", 23 вересня 2009 року).

Дмитро Табачник: "Захватившие власть в Украине галичане считают нас – малороссов, великороссов и белорусов – единым русским народом. Их пропаганда и реальная политика направлены не только против нас, как "неправильных" украинцев, проживающих на территориях, которые галичане почему-то считают своими, но и против соседних русских государств – России и Беларуси" (Сайт "За культурно-языковое равноправие", 21 липня 2009 року).

Дмитро Табачник: "После Майдана ключевые позиции в государственном руководстве заняла "скунсовая порода", прикрывающая безверие манией "национальной" церкви, интеллектуальное убожество – "думанием по-украински", культурную ущербность -уничтожением традиционной украинско-русской культуры" ("Фашизация Украины становится государственным курсом?" Газета "2000").

На думку Табачника, відновлення історичної пам'яті українців потрібне лише "для того, чтобы стереть у народа память о подвиге Великой Отечественной, без чего невозможно изменение менталитета народа и превращение его в послушную "евроатлантическим" кукловодам биомассу. Принципиально важно, чтобы цифра потерь от голодомора превышала восемь миллионов погибших в войну, которые официальной пропагандой представляются не стоящими внимания "второстепенными" жертвами. Еще бы, они ведь не пошли в услужение оккупантам и не воевали за бандеровскую "самостийную державу"!". (Тут і далі "Наслаждение от голодомора", "Києвский телеграфЪ" 11 – 17 грудня 2009 N50)

Табачнику... соромно за колег-депутатів, які визнали Голодомор геноцидом. "Мне, как народному депутату, стыдно за коллег-парламентариев, проголосовавших за закон, ставящий Украину в один ряд с наиболее отвратительными тоталитарными диктатурами".

Пам'ятник жертвам Голодомору. (Увага!) Табачник назвав його: "фаллическом комплексом, изуродовавшем Печерские склоны".

Микола Левченко, секретар Донецької міськради, Партія регіонів: "В Украине должен быть государственным один русский язык, потому что незачем создавать и формировать другой. Возможно, будет найдена такая формула, при которой украинский язык будет региональным, например, во Львове, Тернополе, Ивано-Франковске. Может, в Виннице будет какой-то другой язык, ближе к суржику, во Львове более ополяченный язык" (УНИАН, 13 березня 2007 року).

Микола Левченко, Партія регіонів: "Украина – несостоявшееся государство. Некоторые кричат, что "Украина едина". Черта с два! Есть русскоязычная часть страны, есть западная, говорящая на непонятных наречиях" (Інтернет-сайт "Новий регіон", 6 червня 2007 року).