Недавно російський МЗС знову перейнявся ставленням української влади до проблем “російськомовного населення” і російської мови в Україні, закликавши в посередники для вирішення питання навіть ОБСЄ. Відкритий лист до російського МЗС від російської співвітчизниці

Дорогий російський МЗСе!

Безмірно радіючи від прояву вашої батьківської турботи, хочу повідомити, що ваші тривоги абсолютно марні. З російською мовою ми, етнічні російські громадяни України, живемо у цілковитій згоді й гармонії. Ба більше, в дні сумнівів і обтяжливих роздумів про долю нашої етнічної прабатьківщини (маю на увазі напружену обстановку на Кавказі, кепський стан Газпрому, кризу, відсутність громадянських свобод і свободи слова) російська мова – одна нам підтримка й опертя. Не будь її, як не впасти в розпач побачивши, що коїться в Росії, яка нам зовсім не чужа країна.

Принагідно хочемо повідомити, що нас ніхто не «дерусифікує». Нам, щасливим носіям мови Пушкіна, Толстого і Достоєвського абсолютно не тяжко вивчити ще й мову країни, в якій ми живемо. І, перефразуючи класика, можу сказати: «Римський імператор Карл V вважав, що іспанською з Богом говорити, французькою – з друзями, німецькою – з ворогами, італійською – з жінками. Але знав би він українську, він визнав би в ній милозвучність італійської, легкість французької, фортецю німецького, щиросердя іспанської». Але ви маєте рацію в тому, що публічна сфера застосування російської мови звужується, і цей мовний простір російська мова мусе віддати українській, а потім, можливо, ділити її з англійською мовою. Але в нас, носіїв російської мови, з`являється чудова нагода продемонструвати ще одну грань нової російської культури: ненав`язливість і толерантність, здатність жити в країні, де державною є інша мова і при цьому не впадати в істерику, що рідна тобі російська мова перестає домінувати.

Як часто Росії доводилося чути закиди, що в усіх республіках колишнього СРСР національні мови втратили динаміку свого природного розвитку через тиск російської. І, можливо, в побуті та з друзями - російськомовним громадянам України - вийти показати всьому російськомовному світові за кордоном, що можна, залишаючись росіянами, любити країну, в якій живеш. Любити, не замикаючись при цьому в російськомовне гетто. І, можливо, побачивши таких росіян, народи пострадянських країн, зрозуміють і повірять, що російська духовність – це не абстрактний символ, не вислів з арсеналу сучасних пропагандистів, а що вона таки існує. Ми зможемо це довести, якщо нам не заважатимуть політики. В тому числі з «близького зарубіжжя».

А за російську не хвилюйтеся. Ми її не забудемо, ми так само, як Гоголь, вважаємо, що в ній що звук, то дарунок, все зернисто й крупно, як перли.

Оскільки коло ваших турбот про Україну неймовірно широке, додатково повідомляємо: серце нашої ГТС б`ється абсолютно спокійно і перебуває в режимі любові до газового постачальника. Громадяни похилого віку, які до 60-х років сиділи по лісах, відчайдушно і безрозсудно бажаючи вибороти в лавах УПА незалежність України у країни, яка мала атомну бомбу, одержують свою порцію пошани і визнання. Наш парламент, хоч і вовтузить одне одного, здається нам місцем живішим, ніж мертво-спокійна одностайність Думи. І визнаймо – між нами росіянами – не все так погано в Україні, оскільки програма переселення до Росії співвітчизників так і не стала масовою.

Каменем спотикання в далеко не безхмарних відносинах між офіційною Москвою і Києвом стала ще й освіта. Почалося все з рішення ОБСЄ провести порівняльний моніторинг щодо забезпечення освітніх прав російської меншини в Україні (дослідження проводилося 20–25 квітня 2009 р.) та етнічних українців у РФ (9–14 березня 2009 р.) Не чекаючи результатів моніторингу, які будуть оприлюднені не раніш як восени, в Росії почали бити на сполох.

Представник МЗС РФ Андрій Нестеренко нещодавно заявив від імені відомства, що розраховує на об’єктивну оцінку Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин Кнута Воллєбека “дискримінаційних дій” влади України щодо російської мови та російськомовного населення.

“Подібні заяви сприймаються як намагання штучно створити напругу між двома народами, – одразу відреагували в українському МЗС. – Спекулятивно зловживаючи терміном “російськомовне населення”, офіційна Москва дозволяє собі вказувати, яким чином ситуацію із забезпеченням прав російської меншини в Україні має оцінювати Верховний комісар ОБСЄ Воллєбек. Такі дії є неприхованим тиском на представників міжнародних організацій”.

В українському зовнішньополітичному відомстві вважають такі висловлювання також очевидною спробою відвернути увагу від украй незадовільного забезпечення прав етнічних українців на території самої Росії, де немає жодної української школи чи жодної української газети, які б підтримувалися державою.

Тож чи не тому Кремль демонструє обурення, що не правий? Результати моніторингу, проведеного Міносвіти України на основі офіційних і неофіційних даних щодо задоволення освітніх прав українців у Росії, м’яко кажучи, невтішні. Ось тільки деякі статистичні факти, оприлюднені заступником міністра освіти Павлом Полянським. В Україні на сьогодні налічується 983 дитсадки з російською мовою виховання, у яких 164 тисячі малюків. У Російській Федерації не виявлено жодного україномовного садочка. В Україні 1199 шкіл з навчанням російською мовою, у Росії стільки, скільки й дитячих садків, тобто нуль. В Україні в 1755 школах вивчають одночасно і українську, і російську мови, у Росії таких шкіл не існує. На сьогодні російською мовою навчається в Україні 779423 учні, у Росії немає білінгвальної школи чи бодай класу. Загалом російську мову в Україні в тій чи іншій формі вивчають 1 мільйон 292 тисячі 518 дітей.

У вищій освіті ситуація така сама. В українських вузах 1–2 рівня акредитації сьогодні російською мовою навчається 59 тисяч 656 осіб, а у вишах 3–4 рівня акредитації – 395 тисяч 186. Українською мовою в Росії не навчається жоден студент.

Щоб дізнатися ситуацію з освітніми правами українців у Москві, ми зателефонували співголові Об’єднання українців Росії Валерію Семененку. Насамперед ми поцікавилися, чи є власне бажання українців навчати своїх дітей рідною мовою.

– Україномовної школи тут немає за визначенням. Хоча бажаючі вчитися в таких школах є. Батьки телефонують до нас і запитують, а де тут українська школа чи де хоч можна вивчати мову? А нам просто нічого їм запропонувати. Ми ж не можемо посадити дітей серед парку й навчати мови, – розповідає Семененко. – Основною перешкодою для вивчення української мови і літератури є побоювання російської влади, що навчання піде не в тому напрямі. Здійснюється колосальний тиск, зачистка освітньо-гуманітарного простору. У нас був Український освітній центр у Москві – то, як ви знаєте, приміщення відібрали. Ми написали Президентові РФ листа. Нам відповіли, що “дуже хочуть” і завжди “підтримують” прагнення українців вивчати рідну мову, хочуть з нами зустрітися. І отак “зустрічаються” з нами з квітня місяця... Зараз ми виходимо на керівництво Північного-Східного адміністративного округу Москви, яке формально нібито відповідає за зв’язки з Україною. Ми побачимо, як префектура до нас поставиться, чи виділять нам школу, чи дадуть приміщення хоча б для бібліотеки та іншого приладдя, яке в нас залишилося з освітнього центру. У нас же велика фонотека, велика бібліотека. Ми боїмося за долю унікальних раритетних видань. Нащадки Івана Козловського подарували нам книжки з власними посвятами від Малишка, Рильського, Довженка. Такі унікальні експонати лежать у непристосованих приміщеннях, на складах...

Цікаво, що в той час, як “братська” Росія не спромоглася відкрити жодної української школи чи дитсадка, україномовні навчальні центри можна знайти в різних куточках світу, причому деякі з них користуються попитом не тільки в наших співвітчизників.

– У Ризі дуже потужна престижна українська гімназія, і в класах чи не половина – латиші, бо там дуже якісна освіта, – розповідає Павло Полянський. – На Кубі юні мулати в вишиванках непогано спілкуються українською.

Там у центрі Тарара функціонує повноцінна українська загальноосвітня школа. У Стамбулі популярністю користується Міжнародний ліцей імені Т.Шевченка. У Празі діє Український колегіум і українська школа при філії Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова. У Парижі є українська школа мистецтв. Українських навчальних закладів – як загальноосвітніх, так і недільних – чимало в Іспанії та Португалії.

До речі, у Гаазьких рекомендаціях про права національних меншин на освіту, прийнятих під егідою ОБСЄ, сказано: “Рідна мова дитини є ідеальним засобом навчання в дошкільний період і в дитячому садку. Держави за можливості мають створювати умови, які дають змогу батькам мати такий вибір... Навчальна програма в початковій школі в ідеалі має викладатися мовою нацменшини. Мова меншини повинна викладатися як навчальний предмет на постійній основі... Значна частина навчальної програм у середній школі має викладатися мовою нацменшини”. Але, як бачимо, іноді рекомендації, м’яко кажучи, не виконуються...

А ось в українському Міносвіти з гордістю відзначають, що мовна політика міністерства відповідає не лише нормам української Конституції, а й міжнародним стандартам.

– Як колись писали про радянську побутову техніку: за багатьма параметрами значно перевищує, – жартує Полянський. – Гаазька конвенція закликає забезпечити національним меншинам право виховання в дитсадку і навчання в початковій школі рідною мовою, а Україна надає право на здобуття повної загальної середньої освіти безкоштовно мовою національних меншин.

І представники міжнародної спільноти з цим погоджуються.

– В Україні створено широку мережу навчальних закладів з російською мовою навчання. У вас є кваліфіковані вчителі й відповідні підручники, які видає держава, – констатував Воллєбек під час зустрічі з Іваном Вакарчуком 7 липня, де обговорювалися попередні результати проведеного експертами ОБСЄ дослідження.

– Результати проведеного Верховним комісаром моніторингу щодо задоволення освітніх прав українців на теренах Росії та, відповідно, російської національної меншини в Україні покажуть, чи є симетрія у функціонуванні української мови в Росії та російської мови в Україні, – зауважив міністр.

Хоча не треба бути великим спеціалістом, щоб зрозуміти, що про жодну симетрію йтися не може. І можливі закиди росіян, мовляв, українці в Москві самі не хочуть вчити рідну мову, помахують політикою. Як сказав Вакарчук: “Якщо громада мовчить, це не означає, що громаді дуже комфортно”.