Міністерство закордонних справ України висловлює рішучий протест у зв’язку із систематичним ігноруванням російською стороною угоди про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

Про це йдеться у переданій УНІАН відповіді речника МЗС України Василя КИРИЛИЧА на запитання ЗМІ у зв’язку із затриманням представниками правоохоронних органів України автомобілів ЧФ РФ, які 8 липня у м. Севастополі здійснювали перевезення крилатих ракет.

“Так, дійсно, 8 липня 2009 року у м.Севастополі було зупинено три автомобілі та групу військовослужбовців Чорноморського флоту Російської Федерації, які, грубо порушуючи Угоду між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, а також законодавство України, без узгодження з компетентними органами України здійснювали перевезення крилатих ракет густонаселеним районом м.Севастополь”, - сказав В.КИРИЛИЧ.

”Зазначені дії російської сторони є черговим свідченням нехтування умов тимчасового перебування Чорноморського флоту на території України, визначених двосторонніми міжнародними договорами та законодавством України”, - наголосив В.КИРИЛИЧ.

В МЗС України також нагадують, що “російська сторона взяла на себе чіткі зобов’язання дотримуватися вимог згаданих угод та законодавства України, зокрема правил перевезення небезпечних вантажів та обов’язкового узгодження усіх пересувань, пов’язаних з діяльністю військових формувань ЧФ РФ поза місцями їх дислокації”.

”У зв’язку із систематичним ігноруванням ЧФ РФ міжнародного права та законодавства України російській стороні висловлено рішучий протест та висунуто вимогу щодо припинення такої протиправної діяльності флотом під час його перебування на території України”, - наголошується у заяві речника українського зовнішньополітичного відомства.

Раніше джерело в Управлінні МВС міста Севастополя повідомило УНІАН, що 8 липня близько 18.00 на вулиці Челюскінців співробітники Державтоінспекції затримали колону вантажних автомобілів Чорноморського флоту Росії.  До її складу входили три ракетовози на базі автомобіля «КрАЗ» у супроводі озброєної охорони (останню представляли військовослужбовці ЧФ РФ, озброєні автоматами, і один - пістолетом ПМ) і пожежного спецавтомобіля. Машини перевозили територією регіону закритий тентом великогабаритний вантаж.

Пред`явити правоохоронцям для огляду вантаж російські військовослужбовці відмовилися, посилаючись на спеціальний характер вантажу і відповідний наказ командування ЧФ, зазначив співрозмовник агентства. Проте українські правоохоронці зажадали провести перевірку і встановили, що вулицями міста провозять без будь-яких дозвільних документів крилаті ракети. При цьому, сказав співрозмовник агентства, будь-якого узгодження на це перевезення з компетентними органами України не було.

УСІ РАХУЮТЬ ЗЕМЛІ ТАТАР, АЛЕ НЕ КАЖУТЬ ПРО КИЇВСЬКИХ ВЛАСНИКІВ КРИМСЬКОЇ ЗЕМЛІ

Рефате Абдурахмановичу, народний депутат Інна Богословська нещодавно заявила про те, що репатріацію кримських татар слід припинити. Як Ви це прокоментуєте?

Народний депутат України не мала б таке пропонувати хоча б тому, що це суперечить низці міжнародних актів, ратифікованих Україною, а також багатьом власним законам, зокрема, про громадянство, про міграцію. Я не думаю, що пані Богословська про це не подумала, гадаю, що їй чим скандальніше, тим краще для тієї ролі, яку вона виконує. Вона такими заявами дає сигнал своїй електоральній базі – бачте, я протидію поверненню кримських татар. Вона хоче, щоб ім’я звучало. Цей той випадок, коли політики припускаються крайнього цинізму. Я про це й самій Інні Германівні казав.

Російська община Криму недавно видала звернення, у якому пише, що злочинні угрупування, котрі керуються Меджлісом, захоплюють землю. Вони стверджують, що татари забезпечені землею. Також порахували, скільки родин отримали землю, скільки стоїть у черзі й доводять, що запити татар значно перевищують їхні потреби. У Вас є аргументи у відповідь?

Будь-які розмірковування навколо цифр, якщо ми не можемо вийти на якісь механізми, які б задовольнили всіх, хто потребує землі, є не що інше, як спекуляція. Справа в тому, що законодавство України визначає людей та ті випадки, коли вони мають право на землю. Для того, щоб раз і назавжди припинити такі спекуляції, саме ми, кримські татари, наполягали на тому, аби всі рішення влади в Криму щодо наділення людей землею були прозорими, а всі виділення земель – хоча би з середини 90-х років до сьогодні – були складені в спеціальний реєстр. Ми вимагали, щоб у Криму було складено реєстр фізичних та юридичних осіб, котрі мають земельні ділянки всіх форм власності. І щоб там було зазначено, на які потреби ці ділянки відводилися. Той єдиний раз, коли ми з головою Меджлісу Мустафою Джемільовим були на засіданні РНБО, це рішення було підтримане Радою Нацбезпеки. Тоді був підготовлений проект указу Президента про створення такого реєстру, я був одним з тих, хто його візував. Але коли вийшов указ, я побачив, що там зберігся пункт, який передбачав лише існування реєстру для репатріантів. В указі запропонували відстежувати землі, виділені татарам. А про решту власників земель півострова не йшлося. 

Необхідно знати не тільки, скільки земель у кримських татар, а скільки взагалі земель виділено іншим людям. Це слід зробити, щоб зрозуміти, що людині виділено (якщо виділено), на що вона ще має або не має права, й що виділено іншим людям, для яких цілей і чи мають вони на право на таке землевідведення.

Усі хочуть рахувати землю, яку виділено під житло кримським татарам. Але ті, хто не дає їм землю під житло, як правило, мають самі набагато більше земель, які оформлені на близьких людей. До речі, формально не порушуючи закону, бо закон дозволяє громадянам узяти 50 гектарів під фермерське господарство, а потім ще 50 гектарів в оренду. Багато компаній отримали по двісті гектарів кримської землі під різні уявні проекти, скажімо гольф-клуб…

Знаєте, таке відчуття, що Крим перетворився на поле бою – йде війна за землю, але в тій війні перемагають лише ті, хто при владі. Посудіть самі, за останнім повідомленням Прокуратури Криму (від 26 серпня 2009 року): «Мільйон і сто тисяч доларів США, саме таку суму вимагали посадовці Малореченської сільської ради за виділення земельної ділянки площею 5 гектарів біля села Сонячногорське. У момент отримання частини вказаних коштів у розмірі 750 тисяч доларів зловмисники були затримані…»

Так, землю самовільно захоплюють і прості люди, у тому числі кримські татари. Головна причина такої їхньої поведінки – неможливість отримання землі в законному порядку, бо не можна пробитися через перепони та хабарі, що стали нормою при розгляді земельних питань.

Але правда полягає і в тому, що за своєрідною тріскотнею навколо вимушеного самозахоплення землі кримськими татарами, владі просто зручніше проводити свої оборудки.

Зараз окремими політиками поширюється думка про те, що політичне зміцнення татар несе певні загрози для майбутнього України. Пишуть про те, що у Криму існує до десяти радикальних ісламських осередків.

Якщо збирати всю інформацію, яку накопичено навколо кримськотатарської проблеми, та не вміти нею користуватися, то можна дійти жахливих висновків.

Є політичні сили, які кримськотатарський фактор сприймають як своєрідний інструмент для реалізації власних інтересів. Такі політичні сили показують кримських татар, як загрозу, а самі позиціонують себе як “захисників від злих татар”, сподіваючись отримати голоси від “наляканих” виборців. Це особливо відчувається із наближенням виборів. Це – перший чинник таких публікацій.

Другий чинник – зовнішній. На інформаційному просторі України активно пасуться як російські ЗМІ, так і російські політики. Вони не соромляться, дуже технічно використовуючи, коли потрібно, власні ЗМІ, які є на українському ринку. І кримські татари для них - це люди, які заважають їхнім анексіоністським устремлінням щодо Криму.

Їм потрібно показувати татар як загрозу, насамперед українським громадянам. Це і Затулін, і Марков, і Рогозін. Їхній звичайний месидж: дивіться, це ви тільки думаєте, що кримські татари – ваші партнери, просто ви потрібні їм сьогодні, а завтра вони зміцніють і тоді вже стануть вашими ворогами.

Третя причина (я про це казав попередньому Президенту) – деякі правоохоронці, маніпулюючи кримськотатарською проблемою, отримують певні преференції. «Чим більше я залякаю керівництво татарами, тим більше я отримаю ресурсів: машин, комп’ютерів, врешті, зірочок на погони»…

Ми серйозно говорили про це до 2005 року. І сьогодні є така проблема, але нам про це немає з ким говорити.

Якщо говорити про нашу поведінку, то довге накопичення проблем у спільноті обов’язково призведе до радикальних підходів. Тож, ми можемо говорити про певну радикалізацію кримськотатарського національного руху. І однією з причин цього є прохолодне, точніше, ніяке ставлення до політико-правових проблем цієї спільноти.

Кримськотатарська спільнота розчарована тим, що українські можновладці нерідко використовують подвійні стандарти. І не лише до татар, але й в цілому до українського суспільства, до тих цінностей, які покладені в основу української державності.

З одного боку, Україна є єдиною державою на пострадянському просторі, яка підтвердила право людей на повернення. Україна допомагає поверненню. І щороку, хай невеликі, але якісь гроші плануються на ці цілі. Але український політикум не приступає до політико-правового розв’язання цієї проблеми. Йде повернення цілісного народу. Це ж не просто перевезти, як вважають деякі політики, «велику купу людей» з одного місця на інше. Слід законодавчо врегулювати питання відновлення справедливості, їхнього подальшого життя, щоб не було жодних причин ані для виникнення згаданих вами загроз, ані для їх вигадування.

Політичні лідери кримськотатарського народу стверджують , що бачать майбутнє свого народу у складі Української держави. Але чи є таке бажання у самого народу? Наскільки воно стійке? Чи не зможуть їх переламати турки чи росіяни?

Для мене важливим є слова, підкріплені діями. Згадаймо 1991 рік. 1 грудня відбулися вибори Президента та референдум щодо підтвердження Акту про оголошення незалежності України. У Криму лише 54% людей підтвердили цю незалежність, з них мінімум 8-8,5% - кримські татари. Якби не ми, то Крим став би єдиним регіоном України, де відсоток тих, хто проголосував за незалежність, був менше 50. І гадаю, що дії та зазіхання російської сторони в наступні роки: специфічні підходи РФ щодо Криму, прийняття постанов парламентом Російської Федерації, які майже оголошували Крим російською територією, - були б посилені цими результатами.

Як політик та історик я знаю одне – ніхто не може з впевненістю сказати, що буде через п’ятдесят років. Але ті, хто хоче уникнути якихось уявних або реальних загроз або, навпаки, досягнути якихось благородних цілей, повинні на це працювати. Майбутнє нашої України твориться сьогодні. Якщо сьогодні стержнем відносин поставити недовір’я, не вирішуючи принципові питання, намагатися приручити, подавити чи асимілювати кримських татар, то важко сподіватися на безхмарне майбутнє. Отже, треба дати іншим людям стільки прав та свободи, скільки ти їх маєш сам. От тоді вони сприйматимуться всіма проблемами та інтересами держави, а у разі небезпеки для неї, захищатимуть її не менш самовіддано, ніж інші.

РАДИКАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ МОЖУТЬ БУТИ СТВОРЕНІ СТРУКТУРАМИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

Я бачила цифри, що з трьохсот мусульманських громад, тридцять не підпорядковується Духовному управлінню мусульман України. Іслам якого штибу проповідується імами у цих громадах?

Так, існує тридцять, як вони себе називають, незалежних мусульманських громад. Ви знаєте, за діючим законодавством існує право – десять людей зібралися, можуть зареєструвати будь-яку релігійну організацію. Цим законодавством послуговуються люди будь-яких конфесій, такі ж незалежні громади є у гілках православ’я та інших віросповідань. Я знаю багатьох з тих, які створили ці, так звані, незалежні організації. Повірте, там дуже мало від релігії, від віри. Як правило, там діють людські амбіції, часто продиктовані користю. Такі організації будуть завжди, але їх кількість буде в межах 10-20%. Нас більше турбують цілеспрямовані дії з укріплення у Криму політичних організацій, що прикриваються Ісламом, на кшталт Хізб-ут-Тахрір. Це в нас викликає стурбованість, оскільки такі організації намагаються поширювати в Криму непритаманні для традиційного Ісламу цінності, зокрема, такі, що привносять недовіру та страх у поліетнічне та багаторелігійне кримське суспільство, заперечують можливості мирного співіснування людей різних культур і духовних цінностей.

Я читала і про кримські організації Джамаат, Брати звільнення Палестини, Ваххабіти...

В Ісламі, як і в будь-якому іншому віросповіданні, є певні течії та релігійні школи. Окремі з них, скажімо, як ваххабізм, прихильники якого вважають своїм головним завданням боротьбу за «очищення» Ісламу від неприйнятних, з їхньої точки зору цінностей, що базуються на етнічних, культурних, мовних особливостях мусульманських народів. Більш того, вони акцентують на другорядності мовних та культурних цінностей, підкреслюючи, що достатньо того, щоб люди відчували себе об’єднаними за віру. Такі собі, знаєте, ревізіоністи від Ісламу.

Зрозуміло, що ми не вітаємо такі підходи, оскільки, крім всього, такі постулати дають можливість маніпулювати людьми, які відриваються від своєї мови, традиції, способу життя.

За появою всіх таких організацій ми вбачаємо діяльність зовнішніх сил, які хочуть послабити єдність кримських татар. Я вже говорив, що радикальні організації можуть бути створені структурами Російської Федерації. Але іноді такими людьми та прийомами можуть користатися і наші українські політики.

СЬОГОДНІШНІ ПОЛІТИКИ НІКОЛИ НЕ ЗАСУДЯТЬ КОЛЕГ ПО ФРАКЦІЇ, ЯКІ РОЗДЕРИБАНИЛИ У КРИМУ ВСЕ, ЩО МОЖНА

Ви працювали із трьома президентами України. Хто найкраще вирішував проблеми татар Криму?

Найбільш комплексний підхід мав Леонід Кучма. Він створив Раду кримськотатарського народу, часто зустрічався з нами. Президенту Кучмі теж було притаманно користуватися якимись міфами, як обійтися без цього? Колись мені з джерел адміністрації потрапила довідка щодо мене, якою я був дуже розлючений. Це – повна фальсифікація моєї біографії, абсолютна брехня. При нагоді я сказав Кучмі: «Якщо ви будете слухати такі речі, читати такі довідки, то про яку довіру можна говорити?» А він каже: «Заспокойся, у мене безліч каналів та довідок і не лише по кримських татарах». Він віджартувався. Але ми двічі на рік усім складом Меджлісу зустрічалися із Кучмою, він запрошував на ці наради міністрів, за результатами засідання приймав рішення, він давав доручення. Виконувалися вони на 15-20 відсотків, але і це сприяло якомусь поступу. За Віктора Андрійовича такий формат співпраці майже припинився…

Хоча спочатку, здавалося, він татар любить більше і демонстративніше...

відчуваю, що він такий, яким здається у своїх промовах. Як на мене особисто, у мене немає сумнівів у чесності та щирості його намірів. Але ж потрібно щось робити. Коли немає конкретних дій, то в людей виникає розчарування. Коли одна сторона запевняє, що все про тебе знає і допоможе, а потім зовсім не допомагає, то розчарування ним більше, ніж тими, хто нічого не обіцяючи, щось-таки робили.

На превеликий жаль, серед провідних політиків мало тих, хто позиціонував і позиціонує відверту позицію щодо нас. Серед тих, хто багато зробив, це Леонід Кравчук. Саме за часи Кравчука була прийнята заява про те, що наш народ має право на повернення. За Кравчука була започаткована практика внесення у бюджет відповідних витрат на облаштування репатріантів. За нього проводилися громадсько-політичні форуми. 1994 року ми проводили урочисте жалобне засідання, присвячене 50-річчю депортації, саме він виступив із такою відвертою, сміливою, проникливою заявою, яку ніхто б з провідних політиків собі не дозволив, зважаючи на іншу частину електорату.

Сьогоднішні політики згадують про кримських татар, коли перебувають у Криму. Як правило, вони дають відповіді, які мали б задовольнити всіх, засуджують самозахоплення землі, кажучи, що необхідно засудити всі захоплення землі. І ніколи не називають своїх колег по фракції, які роздерибанили все, що могли. Теперішні політики є більш нечесними порівняно з тими, що було 15-20 років тому, які відверто казали: так або ні.

АБХАЗИ НЕ НАСТІЛЬКИ ДОВІРЛИВІ, ЩОБ ВІРИТИ У РОСІЮ – РЯТУВАЛЬНИЦЮ

Питання про Кавказ. Я згодна, що Російська Федерація діє там страшними методами, але деякі аналітики кажуть, що коли б Росія звідти пішла, то ці республіки перетворилися на бандитські притони, із наркотрафіком, торгівлею людьми, зброєю, і це все прийшло б до Росії. Тому, за їх переконанням, відпускати Кавказ не можна... Що Ви думаєте з цього приводу?

Імперськість проявляється у тому, що коли не хочеш відпускати території та народи, то обов’язково слід сформувати пояснення. Як для зовнішнього, так і задля внутрішнього використання. І тоді знаходяться мотиви, бо ... Майже такі самі мотиви використовувалися і напередодні розпаду СРСР.

Якщо брати агресію проти Грузії, то це повинно стати уроком для України. Не можна зволікати із вирішенням запитань, які стосуються великої групи людей, відмінних від тебе мовою, етнічністю, традицією. Але Абхазька проблема не є однозначною. Я і сьогодні вважаю, за всі роки незалежності Грузії можна було знайти рішення, яке б задовольнило абхазів і зберегло територіальну цілісність Грузії. Грузія цього не зробила, вона була однією з тих країн, яка не дала можливості для повернення депортованих турків-месхетинців. Гамсахурдія сказав, що депортовані турки - це не турки-месхетинці, це отуречені грузини. А Росія не була би Росією, якби для вирішення своїх питань не використовувала існуючі болючі питання. Абхази не настільки довірливі, щоб вірити у Росію - рятувальницю, вони прекрасно розуміють, що Росія вирішує свої питання. Але вони шукають шляхи для порятунку своєї мови, традиції та землі. Ця нація, яка має малу численність, тому вона, не маючи захисників, опинилася у заручниках невдалої політики керівництва Грузії та імперських зазіхань Росії.

Але ж перед війною Саакашвілі обіцяв їм все...

Я не про початок війни. Грузини надто довго плекали причини конфлікту, росіяни скористалися приводом і сказані навздогін обіцянки Саакашвілі були вже неважливі.

А щодо Кавказу. Віддання території цілого народу одному клану задля збереження вірнопідданства цієї території, як у Чечні, ефективно лише на п’ять-шість років. Сьогодні всі фахівці кажуть, що Росії слід шукати у Чечні інший формат відносин, бо сьогодні непідконтрольність Грозного Москві значно більша, ніж за покійних Масхадова чи Дудаєва. У Чечні народ не є вільний, він під Кадировим, якого Москва вже не здатна повністю контролювати. Формат постійного тиску на Кавказі виявився неефективним. Але з іншого боку, який там може бути формат, якщо саме таку поведінку влада демонструє у Москві та Петербурзі? На двісті людей Маршу Незгодних кидають тисячі солдат. Якщо проблиски свободи неможливі у столиці, то що казати про регіони...

Ви завжди повинні мати свого представника у Верховній Раді. Перспективи партії “Нашої України”, де перебував Мустафа Джемілєв, м’яко кажучи туманні. До кого в список піде кримський представник на наступних парламентських виборах?

До політичної партії, яка виступає за європейську та євроатлантичну інтеграцію України, як за ЄС так і за НАТО. Ми вирішуємо завдання не на п’ять років. Ми думаємо про майбутнє нашого народу, отже маємо думати про майбутнє України як такої, що буде повністю асоційована із міжнародної системою колективної безпеки та з європейським рівнем свобод і розвитку. Тож віддамо перевагу тій силі, яка зробить все можливе, аби Україна повністю інтегрувалася до ЄС та НАТО.

Вчені-міжнародники бачать майбутню глобальну загрозу світу у зіткненні православної та ісламської цивілізацій. Як ви думаєте, чи захотів би Господь розправитися із цим світом, зіштовхнувши дві монотеїчні релігії?

Світові загрожує інше. Це безмежне нехтування та непродумане ставлення до тих ресурсів, які надав Всевишній. Це не лише матеріальні ресурси. Через матеріальне йде деформація всіх ресурсів, які закладені і в самій людині. Якщо колись буде кінець світу, якщо це є задумом Всевишнього, то не думаю, що це відбудеться через лінії культурного або релігійного розділу. Це буде через невиконання людством свого завдання. А завдання у нас, людей, які сповідують Однобожжя – однакове: жити у злагоді зі своєю совістю та в порозумінні зі своїми сусідами.