Нещодавно відомі українці надіслали звернення до країн-гарантів безпеки України з проханням скликати Міжнародну конференцію з метою забезпечити реальні гарантії безпеки України, задекларовані Будапештським меморандумом.

Чи справді сьогодні перед Україною постала реальна загроза втрати незалежності?

Тарас Стецьків, народний депутат України (один з авторів звернення):

УПЕРШЕ ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ В УКРАЇНІ ПОЧАЛИ ПРАЦЮВАТИ СУТО РОСІЙСЬКІ АНТИДЕРЖАВНІ ПРОЕКТИ

Ця загроза вже явно окреслилася з боку одного з гарантів нашої безпеки за Будапештським меморандумом 1994 року. Маю на увазі Росію.

Загроза проявляється в кількох площинах… Офіційна політика російської влади спрямована на те, аби втягнути Україну у сферу стратегічних інтересів Росії. Це бачимо й у посиленні інформаційної кампанії, яка ведеться російськими ЗМІ в Україні, у формуванні в росіян образу ворога з українців. У медведєвському “посланні” фактично вперше прозвучала форма ймовірного силового втручання.

Держдума прийняла закон, який дозволяє використання збройних сил РФ за кордоном. Цей закон може прямо стосуватися Криму та провокацій, які там можуть виникнути.

Загроза проявляється і на міжнародній арені, коли Росія, користуючись тим, що двері НАТО і ЄС для України поки що закрилися, а нова Адміністрація США збайдужіла до України, фактично має намір утягнути нашу державу у сферу залежності від своєї політики. Гадаю, у них є плани з відторгнення Криму, відповідних локальних конфліктів з метою вплинути на позицію України.

Уже ясно, що Росія активно втручатиметься в перебіг президентської кампанії в Україні, нав’язуючи нам, якого Президента потрібно обирати.

Уперше за десять років в Україні почали працювати суто російські проекти, наприклад, проект під назвою «Інна Богословська». Богословська їм потрібно тільки для того, аби ідеологічно обґрунтувати можливість відторгнення міста Севастополя, де базується російський флот.

Та найбільша проблема в нас самих… Сьогодні велика кількість кандидатів, по суті, вишикувалися в чергу й мають намір брати участь у кастингу на лояльність Росії. Це стосується Сергія Тігіпка, Володимира Литвина, який попросту заблокував прийняття Верховною радою хоч якоїсь заяви з приводу послання Медведєва. Дуже двозначну позицію зайняв і Арсеній Яценюк.

Це прикро й сумно, що люди, котрі мають намір боротися за посаду Президента України, так запопадливо або промовчали, або почали висловлюватися, скажемо так, суперлояльно щодо Росії. Про Януковича я взагалі мовчу… Це є піонер у коротких штанях, який відразу й стовідсотково підтримав Медведєва в його нападках на Україну.

Відгуків від міжнародної спільноти щодо нашого звернення ще немає, вона так швидко не реагує. Проте, гадаю, реакція обов’язково буде. Своє слово скажуть відомі на Заході громадські діячі, буде реакція від держав-гарантів. Переконаний, що своє слово також скаже українська дипломатія. МЗС, Секретаріат Президента, відповідні посадові особи в уряді мали б попрацювати над тим, аби прозондувати можливість скликати міжнародну конференцію, приурочену 15-ій річниці Будапештського меморандуму. Тому що меморандум фактично не діє.

Ідеться не тільки про безпеку України та про російсько-українські відносини, а й про безпеку Європи загалом. Це ми й хочемо обговорити на цій конференції, адже Росія не обмежиться тільки Україною.

Не дай Бог, Європа заплющить очі на те, що Росія хоче зробити Україну зоною свого впливу, – це призведе до ескалації напруження по всій Європі.

Мирослав Попович, директор Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України (один з авторів звернення):

РОСІЯ ВИКОРИСТОВУВАТИМЕ СВОЇ НАЦІОНАЛІСТИЧНІ ЕЛЕМЕНТИ

Загроза національній безпеці існує. Насамперед вона полягає в загальній нестабільності нашого суспільного ладу.

Те загострення між Україною та Росією, яке ми спостерігаємо, саме по собі загрози не несе – не думаю, що російські війська прямо завтра висадяться в Криму чи, як казав Жириновський, сядуть вертольоти і зроблять свою справу. Це дуже поверховий варіант, хоча в Грузії ми бачили саме це.

Проте, гадаю, російський демарш буде спрямований передусім на те, аби загострити ситуацію всередині України – завдяки російським націоналістичним елементам, які хоч і не мають впливу на російськомовне населення в Україні, але можуть накоїти багато біди.

Цей вплив може бути опосередкований – через певні акції...

На виборах російська влада серйозно розраховує на Януковича.

Усім українським інтелігентам треба проводити роз’яснювальну роботу на Заході. Водночас наше звернення було розраховане не тільки на західні владні структури та інтелігенцію, а також і на нашу інтелігенцію, яка повинна зайняти чітку позицію.

Дмитро Корчинський, лідер партії «Братство»:

РФ ВЕДЕ ДУЖЕ АКТИВНІ ПРИГОТУВАННЯ ДО АНЕКСІЇ КРИМУ

Безумовно, сьогодні існує така загроза з боку майже всіх наших сусідів, та насамперед – з боку Росії, яка веде дуже активні приготування до анексії Криму.

В Україні не тільки немає російського посла. Американського посла навіть не призначено. І в Україні його ще довго не буде, бо якби він був, то йому б довелося відповідати на питання, на які б він відповісти не зміг. А саме: яким чином Америка збирається виконувати раніше надані нам гарантії нашої територіальної цілісності. Такої відповіді в американців немає.

Загроза є, і зараз вона більш реальна ніж будь-коли.

Кажуть, що курс Америки помінявся… Нічого він не помінявся, він завжди був такий. За логікою Америки, Росія повинна лякати Європу й стримувати Китай. Оце її основна функція, тобто Америка зацікавлена в агресивній Росії.

Безумовно, після початку антиукраїнської авантюри якась серйозна співпраця РФ з ЄС буде неможлива. Ситуація також загостриться в самому ЄС, що теж вигідно США.

Хто з сьогоднішніх кандидатів є посібником Росії?.. Президентські вибори в Україні – це взагалі конкурс на те, хто краще представлятиме інтереси РФ в Україні. Наприклад, якщо Янукович відкрито обіцяє захищати гуманітарні й політичні інтереси Росії, то Юлія Тимошенко вже зараз захищає економічні інтереси. Очолюваний нею Кабмін, спонсорується Газпромом РФ. Себто тут вибір не дуже й великий. На це, власне, Росія й орієнтується – на меншовартісність української політичної еліти, яка не буде здатна чинити жодного спротиву.

Сьогодні в Україні потрібно робити три речі. Перше – продовжувати словесно умиротворяти Росію. Тобто, безумовно, не повинно бути якихось вербальних провокацій щодо Росії.

Друге – зміцнювати бодай частину збройних сил, на які ще можна покластися.

Третє – ми повинні розуміти: відстояти Крим – завдання суспільства. Тобто українські патріотичні організації мають активно вивчати тактику Хезболли, Ісламського джихаду, північнокавказьких сепаратистів і пам’ятати, що Крим знаходиться практично на широті Північного Кавказу, а це багато до чого зобов’язує.

Міжнародна спільнота ставитиметься до України, як свого часу ставилася до Польщі на початку Другої світової війни. Тобто нам співчуватимуть, але не захищатимуть.

Леонід Кравчук, екс-президент (один з авторів звернення):

ПРЕЗИДЕНТ РФ ВТРУЧАЄТЬСЯ У СПРАВИ, ЯКІ Є КОМПЕТЕНЦІЄЮ ЛИШЕ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Я реаліст, я вивчав історію, у тому числі історію політичної, економічної думки, дипломатії. Я вчився на конкретних історичних фактах.

Коли Радянський Союз уклав Пакт Молотова–Ріббентропа, усі казали, що й думати про напад не можна. Тому що було укладено пакт. Минуло небагато часу, як розпочалася Друга світова.

Тобто з цього факту я хочу зробити такий висновок: ніколи, ніхто, за жодних обставин не може однозначно сказати, чи залишиться якась країна в безпеці, чи не залишиться, бо світ є непростий, конкурентний, агресивний і миролюбний водночас.

Про українську безпеку такого теж не можна сказати.

Коли ми почули звернення Медведєва до Ющенка, відразу виникло запитання, чого раптом президент Росії, аналізуючи відносини між Україною та Росією, в усьому звинувачує лише Україну й торкається ТАКИХ проблем, які, я наголошую, є компетенцією тільки українського народу, української влади. І ніхто, крім нас, їх розв’язувати не може.

А президент Медведєв чомусь вирішив собі по-іншому. Значить, уже є момент загострення відносин. Він прямо сказав, що покращення в наших відносинах може бути тільки після приходу нової влади… Це вже непросто натяк, а конкретна заява – аби в Україні обрали таку владу, яка була б слухняна для Росії.

Далі – до Думи вноситься проект закону про оборону, де визначається, що російські збройні сили можуть бути застосовані за кордоном, якщо буде визначено, що громадяни Росії піддаються якомусь притиску чи утиску. Чи збройні формування піддаються тиску на іншій території.

А в Криму я навіть не знаю, скільки запаспортовано громадян Росії…

Ми не можемо чекати, поки ще більше загостриться ситуація в Криму. Ми повинні про це сказати світовій громадськості, аби не було пізно. Ми маємо активно працювати з Росією, незважаючи на такі гострі заяви, говорити всім, що Україна хоче співпрацювати з Росією. Історія нагадує нам сьогодні, що, як казав Гашек, треба бути пильним.

Чимало також, звісно, залежить від нашої внутрішньої політики. Світове співтовариство дуже незадоволене цим. Коли приїжджав Байден, він не просто натякав, а просив Президента Ющенка, прем’єра Тимошенко припинити внутрішньополітичні чвари.

9 вересня Державна дума Російської Федерації ухвалила в першому читанні поправки до ст. 10 федерального закону “Про оборону”. Це одностайно передбачуване голосування розширило рамки оперативного використання Збройних сил РФ за межами території держави. У Росії рішення парламенту вважають законодавчим утвердженням такої воєнно-стратегічної форми застосування військ, як “активна самооборона”.

За поглядами тієї ж російської воєнної науки “самооборона активна” є превентивними збройними діями проти супротивника за межами національної території за умови неминучої агресії з його боку.

Як визнають російські експерти в словнику «Война и мир в терминах и определениях» (видано в Москві 2004 року під загальною редакцією та керівництвом такого собі Дмитра Рогозіна), «при сумнівності обґрунтованості деяких моментів подібного роду дій з моральної точки зору, вони є частиною визнаною світовою спільнотою практики захисту державою життя й гідності своїх громадян, де б вони не знаходилися».

Також у статті словника, присвяченій цій проблемі, автори не виключають, що «мотив самооборони може бути використаний як привід для агресії проти інших держав».

Тут припадає на думку збройна операція з «примушення до миру», до якої вдалися російські військові на території Грузії в серпні 2008 року, нібито захищаючи своїх громадян на території іншої суверенної країни.

Але в новітній історії є чимало інших прикладів застосування військових підрозділів – справді для захисту співвітчизників за межами національних територій.

У 1965 році бельгійські десантники при транспортній і технічній підтримці США й Великої Британії провели військову операцію для захисту двох тисяч іноземців у Заїрі; у 1983 році США здійснили збройне вторгнення на Гренаду з метою захисту тисячі американських громадян, що опинилися в небезпеці внаслідок державного перевороту в цій острівній державі; так само було в Панамі у 1989 році; упродовж 2001–2002 років проводилася антитерористична операція під проводом США в Афганістані проти сил, причетних до терактів у Нью-Йорку й Вашингтоні 11 вересня 2001 року.

– В історичному вимірі захист національних інтересів та своїх громадян із застосуванням збройних сил за межами національної території було найбільш властиве постколоніальним державам, – розповідає керівник проекту «Флот2017» військовий експерт Дмитро Тимчук. – Це зрозуміло, адже такі країни були вимушені з великими небажанням залишити колишні надбання своїх імперій. Окремо слід згадати США, де життя і права громадянина – на першому місті в системі пріоритетів, як усередині так і поза межами національної території.

Тут слід доповнити слова експерта й згадати, що Стратегія національної безпеки, інші документи стратегічного планування збройних сил цієї країни передбачають активне превентивне застосування угрупувань військ за межами національної території, локалізацію конфлікту ще до початку його ескалації чи знищення супротивника в будь-якому регіоні світу, де наддержава вбачає загрозу своїм націнтерсам і безпеці.

«Америка перебуває в стані перманентної війни», – з такими словами 43-й Президент Сполучених Штатів Джордж Буш звернувся до нації, оприлюднюючи 16 березня 2006 року нову Стратегію національної безпеки держави.

Саме підвищення мобільності, експедиційних властивостей, можливостей здійснення швидкого перекидання в будь-який регіон світу та забезпечення довготривалих автономних дій у відриві від основних сил є одними з пріоритетів у сучасному й майбутньому обрисі американської армії.

Росія, на думку Тимчука, вирішила й собі законодавчо затвердити такий підхід.

– Але об’єктивна реальність не відповідає цим намірам. Адже перекидання угруповань військ за межі території держави, забезпечення автономного ведення бойових дій потребують не лише значних коштів, а й наявності мобільної та ефективної системи забезпечення військ. Навіть США й НАТО разом узяті ще до кінця не розв’язали цю проблему. Економіка, на відміну від політики, не дасть змоги проводити такі афери, коли амбіції не відповідають реальним можливостям. З таким самим успіхом Росія може оголосити, що рубль є світовою валютою, – переконаний експерт.

Дії Російської Федерації не є у світовій практиці чимось новим, констатує рішення Держдуми директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.

Експерт також наводить приклад НАТО, яке декілька років тому прийняло у своєму статуті поправку, що передбачила можливість діяти за межами географічних кордонів Альянсу.

– Окремо від НАТО слід згадати Сполучені Штати, які традиційно застосовували військову силу для вирішення життєво важливих завдань за межами території країни. Але необхідно підкреслити, що характер і напрямки діяльності Росії можуть бути поширені на регіони, де перетинатимуться зі сферами інтересів США і НАТО. Це зокрема, стосується України й Грузії. Ідеться про зростання амбіцій Росії, яка претендує на роль світового лідера і заявляє про готовність захищати свої інтереси в протиборстві з іншими світовими лідерами, – вважає експерт.

На думку глави правління Центру воєнної політики та політики безпеки Євгена Шелеста, рішення Держдуми не слід прямо пов’язувати з прямою загрозою для України.

Експерт пояснює, що відсутність цієї поправки не завадила застосувати збройні сили РФ в серпні минулого року в Грузії.

– Спрощення механізму застосування збройних сил у конфліктах, пов’язаних з турботою про своїх громадян та в миротворчих операціях, притаманно більшості країн, які спроможні організувати такі операції. Особливості планування та застосування військ у таких умовах потребують законодавчих рушень для економії часу й надання впевненості й рішучості військовим, – каже Шелест.

За його словами, останні зміни геополітичної ситуації навколо України, ланцюжком яких є й прийняття цих поправок, мають нарешті допомогти політичній еліті та загалом українському суспільству дійти висновку – не може бути держави без сучасної боєздатної армії.

– У світі поважають сильні держави, які спроможні себе захистити. Треба передусім розглядати не сили та способи застосування чужих армій, а повернутися обличчям до своєї, – вважає експерт, констатуючи, що Кабінет міністрів не може чи не хоче визначити на 2010 рік обсяги мінімально необхідного бюджету на оборону в сумі бодай 20 млрд. грн.

– Це призведе до суттєвого обмеження завдань, які можуть виконати Збройні сили України, – зазначає Шелест.

Саме тому експерти скептично поставилися до можливих аналогічних законотворчих ініціатив з боку України.

– Перегляд відповідних стратегічних документів Україні не потрібен. У нас на законодавчому рівні передбачено виділення коштів на оборону в розмірі 3% від ВВП. За роки незалежності жодного разу ця норма закону не була виконана. Більш того, простежується неухильна тенденція до зниження оборонних видатків – в останній рік вони становили менш як 1% ВВП, що є взагалі неприпустимо для держави, яка знаходиться у буферній зоні між інтересами сторін, – зауважує Бадрак.

За оцінками експертів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, єдине, що необхідно робити сьогодні, – це активно й неухильно виконувати раніше затверджені програми розвитку та переозброєння армії.

По-перше, необхідно переглянути пріоритети – передусім порушити питання реанімації протиповітряної оборони з урахуванням сучасних тенденцій розвитку зенітно-ракетних військ, оновлення та модернізації систем ППО, належного рівня підготовки багатофункціональної бойової авіації.

По-друге, нагальною є активізація напрямку з побудови неядерного ракетного щита стримування на базі вітчизняного багатофункціонального оперативно-тактичного ракетного комплексу “Сапсан”.

– Усі решта проектів можуть виконуватися вже в третю чергу – лише за умови, коли рівень видатків на переозброєння перевищуватиме 700–800 млн. доларів щорічно. На сьогодні фінансування переозброєння не перевищує 100 млн. доларів, – зазначає експерт і додає, що ситуація, яка мала місце упродовж останніх півтора десятка років, стала міною уповільненої дії для оборонного потенціалу України. Як результат, вважає Бадрак, на сучасному етапі оборонна спроможність України має умовно-декларативний характер.