[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=eP1RsLi4Yr4[/youtube]
Інтеграція на Захід: ЄС та НАТО>>"ЗА" і "ПРОТИ"
Сообщений 41 страница 48 из 48
Поделиться422009-11-17 14:10:54
значна частина українців усвідомлює себе росіянами
Складність України полягає в тому, що значна частина її населення усвідомлює себе радше росіянами, ніж українцями. Про це в інтерв’ю радіо "Свобода” повідомив лідер британської делегації в Парламентській асамблеї (ПА) НАТО Брюс ДЖОРДЖ.
“Якщо українці відповідатимуть усім вимогам, необхідним для приєднання до НАТО, і, головне, якщо вони хотітимуть набути членства (бо ніхто їх до цього насильно не примушує), то ми почнемо вступний процес”, - додав він. Проте, за словами Б.ДЖОРДЖА, у нього є одне побоювання. “Росіяни пішли війною на Грузію, бо розізлилися на те, що грузини вже не є частиною старої російської імперії. Без сумніву, їх іще більше обурить, коли частина землі, звідки, як вони вважають, походить і їхнє коріння, остаточно вийде з-під їхнього впливу і перебуватиме під впливом НАТО”, - зазначив лідер британської делегації в ПА НАТО.
Він також зазначив, що йому видаються загрозливими ті процеси, які відбуваються в Росії “стосовно не лише грузинів, але й усіх країн колишнього Радянського Союзу та його сусідів”. “Усе, що роблять росіяни останнім часом, на мій погляд, неприйнятне і не викликає до їхньої країни ніяких симпатій. Нині слід бути дуже обережними”, - зазначив Б.ДЖОРДЖ.
“Боюся, що навіть деякі країни НАТО нині вагаються, чиїм союзником їм бути. Росіяни ж ведуть дуже хитру гру: вони притягують до себе держави взамін на гарантії постачання нафти та газу”, - додав він.
За його словами, наслідки вторгнення росіян до Грузії виявляються й нині. “Деякі країни хочуть забути про це, інші переконують, що Грузії не місце в НАТО, бо вона ненадійна”, - зазначив Б.ДЖОРДЖ і додав, що він притримується протилежної думки. “Без жодного сумніву, союз НАТО якомога швидше повинен надати Грузії членство. Вважаю, що це має статися вже незабаром”, - зазначив лідер британської делегації в ПА НАТО. “Ми повинні показати росіянам, що за вторгненням до суверенної країни настає розплата. За все: за наближення до столиці на 50 кілометрів, за гру м’язами й хизування з огляду на поразку та приниження іншої країни. Ми повинні показати Росії, що вона поводиться агресивно, а коли вони намагаються залякувати, неодмінно прийде і час розплати”, - сказав він і додав: “Я думаю, що країни НАТО повинні виробити ефективнішу політику стосунків із Росією. Адже нині вона знову грає м’язами.”
Албанія отримала офіційний статус кандидата в ЄС
Союзу надала Албанії офіційний статус кандидата у члени ЄС.
Як передає власний кореспондент УНІАН у Брюсселі, відповідне рішення було схвалено сьогодні на засіданні Ради без обговорення.
Рада міністрів ЄС доручила Єврокомісії оцінити заявку Албанії на членство і підготувати свою позицію щодо подальшого ходу переговорів з країною.
Як повідомляв УНІАН, Албанія подала заявку на членство в ЄС у квітні цього року.
Я так розумію, Албанія для Європи краща за Україну. Добре, зробимо висновки, я сподіваюсь.
Поделиться432009-11-26 03:18:44
Польща видає українцям більше віз, ніж весь Євросоюз
Міністри закордонних справ України та Польщі Петро ПОРОШЕНКО і Радослав СІКОРСЬКИЙ задекларували намір реалізувати низку заходів для полегшення візового режиму для українців та спрощення перетину спільного кордону.
Як передає кореспондент УНІАН, Р.СІКОРСЬКИЙ зазначив, що Польща сьогодні видає українцям більше віз, ніж усі інші держави Європейського Союзу разом узяті.
Крім цього, він наголосив, що, попри економічну кризу, через яку польський МЗС закриває свої представництва за кордоном, в Україні найближчим часом буде відкрито ще два консульства.
Р.СІКОРСЬКИЙ заявив, що консульство у Львові, яке видає найбільше віз українцям серед усіх 5-х польських консульств в Україні, збільшило видачу віз удвічі, й таким чином ліквідовано великі черги біля нього. Він сказав, що Польща ще має потенціал для полегшення видачі віз.
У свою чергу, П.ПОРОШЕНКО зауважив, що прикордонний рух планується спрощувати за рахунок запровадження спільного прикордонного та митного контролю між Україною та Польщею, а також новітніх технологій, які сприятимуть прискоренню перетину кордону.
«Ми дійсно будемо робити все можливе, аби спростити перетин кордону для громадян наших країн», - наголосив П.ПОРОШЕНКО.
«Наші кордони будуть кордонами дружби, а не прискіпливих перевірок», - додав він.
Як повідомляв УНІАН, сьогодні П.ПОРОШЕНКО та Р.СІКОРСЬКИЙ підписали міжурядову угоду щодо внесення змін до угоди про прикордонний рух від 2001 року, яка сприятиме запровадженню спільного контролю на кордоні між Україною та Польщею.
Довідка УНІАН. Спільний контроль на кордоні передбачає перевірку подорожуючих один раз замість двох, які здійснюють українські та польські прикордонні й митні служби.
Для запровадження спільного контролю з Польщею, яка входить до Європейського Союзу та Шенгенської зони, Україні необхідно ратифікувати конвенцію 108 Ради Європи із захисту особистих даних та протокол до неї.
Посол України у Польщі Олександр МОЦИК прогнозує, що ці документи можуть бути ухвалені вже на початку 2010 року.
Поделиться442009-12-06 03:04:18
С территории Украины может начаться третья мировая война
Кажется, это немыслимо, но, как утверждает мой собеседник, вероятность такого события очень и очень серьезно рассматривают в высших кругах стран Западной Европы, США, возможно, Китая. А также – Украины и России.
Собеседником в этот раз стал луганчанин, военный историк, который недавно побывал на республиканском семинаре и узнал немало интересного, даже потрясающего. Свое имя обнародовать в печати он отказывается, отвечать на некоторые вопросы, которые я ему задавал, – тоже. Но некоторое, совсем немногое, не снижает любопытства к общему.
СВОЙ «РИБЕНТРОП» НА ЗАПАДЕ НАЙДЕТСЯ, А БЕЗ «МОЛОТОВА» ОН ЗАПРОСТО ОБОЙДЕТСЯ
Весь мир был ошарашен несуразным заявлением Владимира Путина о том, что Кремль принял решение первым применять ядерное оружие. К чему это?
Начали ломать умные головы во многих странах. Во-первых, зачем такое заявление было вообще сделано? Неужели Россия хочет новой холодной войны? И она демонстрирует мускулы, которые и в экономике, и в армии выглядят весьма дряблыми. Во-вторых, кому заявление предназначено? Не может быть, чтобы у Кремля возникло намерение наносить превентивные ядерные удары по странам Западной Европы, США или Китая. Тогда кого он возьмет под прицел? С кем Россия не справится с помощью обычного оружия? Да и кто угрожает бывшему оплоту сверхдержавы, что он готов впасть в ядерное безумие? Какая-то африканская или азиатская страна? Но она просто не полезет на рожон, не будет оканчивать жизнь самоубийством.
Загадка так и не разрешена до сих пор.
Есть и еще вопрос, на который нет четкого ответа. Почему Россия так панически страшится вступления Украины в НАТО? Понятно, что это ей неприятно. Она бы предпочла, чтобы Украина заключила военный союз с ней. Но что поделаешь, суверенное государство имеет международное право самостоятельно определять собственный политический и военный выбор. Так зачем же «душить» Украину ценами на газ, делать недружественные заявления, которые удивляют Запад?
И вот на семинаре было сказано, что Россия ужасно боится общих границ с НАТО в случае вступления Украины в этот союз. Кремлю вспоминается, как обжегся СССР после заключения пакта «Молотов-Рибентроп». Кремлю хотелось развивать и дальше дружественные отношения с Гитлером, прихватить еще один кусок европейской территории. Польшу ликвидировали как страну. Но после этого у СССР появилась общая граница с Германией. К этой границе Гитлер стянул мощнейшую группировку войск, нарушил договор о ненападении, заключенный с Советским Союзом, и начал войну.
Не повторится ли старая история?
Конечно, с трудом верится, что может возникнуть новая мировая война. Но ведь советские правители тоже не верили, что Гитлер, поставивший на колени Европу, ринется и на СССР. Вот у кремлевских правителей и выступает холодный пот на лбу. При этом они хотят, чтобы Россию воспринимали великой и могучей. Но сами же в это не верят, ведь знают истинное положение дел в государстве. Просто россияне пытаются произвести впечатление на страны, которые воспринимаются, как не согревшиеся после холодной войны. Однако холодом больше всего веет от заявления Путина.
НЕ НУЖНЫ ПРОСТОРЫ, ПРИВЛЕКАЕТ ТО, ЧТО ПОД ПРОСТОРАМИ
Гитлера, как известно, привлекали гигантские просторы Советского Союза, на которых могла бы расселиться и множиться арийская нация. На семинаре было сказано, что российские просторы потенциальным западным оккупантам не нужны. Они хотят контроля добычи газа и нефти. Им не нравится то, что Россия ежегодно повышает цены на углеводороды. И этим самым влияет на экономическое положение западных стран. А что будет через десять, двадцать, пятьдесят лет? Западная Европа считает несправедливым то, что одной стране со слабой экономикой принадлежит так много дефицитных энергоресурсов.
А вот Китай, который с ошеломляющей скоростью развивает свою экономику, привлекает и одно, и другое. Ему просторы нужны даже больше, чем Гитлеру. Немцам в случае осуществления своих милитаристских планов пришлось бы не менее сотни лет осваивать просторы оккупированного географического монстра. Китаю же эти просторы требовались, как говорится, еще вчера. Ведь свыше миллиарда его населения не вмещаются в стране, немалую часть которой составляют горы и пустыни.
БЛИЦКРИГ ХХI ВЕКА
Запад совершенно не боится запугиваний России. И не верит в то, что она решится на применение ядерного оружия. Ведь ответный удар будет многократно мощнее.
Война уже, возможно бы, началась, но откладывается из-за того, что Украина не является членом НАТО. Утверждения глав Североатлантического блока о том, что Украина не готова к вступлению в НАТО – лишь замыливание российских глаз и лицемерная политическая игра. Украина же и сама не знает, как ей быть. Вступить в НАТО? Тогда придется воевать против России в составе НАТОвских полчищ. Не хочется поворачивать оружие в сторону братьев-славян. Да и не известно, нанесут или нет ракетный, пусть не ядерный, или бомбовый авиационный удар по украинским городам и предприятиям россияне.
Значит, не вступать в НАТО?
Но, как утверждалось на семинаре, Запад учитывает и этот вариант. И имеет альтернативный план вооруженных действий. Если план сработает, то, пожалуй, Украина пострадает еще больше.
Альтернативный план означает следующее. НАТОвские войска бурным потоком хлынут в Украину. Она сопротивляться не станет. России сразу же станет об этом известно. Она, конечно, постарается, чтобы основные бои произошли на чужой территории. И направит свои вооруженные силы в Украину. Как предполагается, первое столкновение двух армад – западной и восточной - произойдет в центре нашей страны, скорее всего, в Днепропетровской или Кировоградской областях. Какие человеческие жертвы понесет Украина, какой экономический урон ее ждет? На этот вопрос никто не может ответить, в том числе и разработчики отчаянного плана.
Получается, для нас, куда ни кинь, всюду клин.
Конечно, Запад окажется гораздо сильнее России. И в головоломной ситуации Украине придется подумать: а может, все же выступить на стороне НАТО? Не из-за враждебного отношения к России, а просто для того, чтобы ее армия как можно скорее отступила на свою территорию. Чтобы было как можно меньше разрушений в собственной стране. Конечно, наши войска будут действовать только до украинско-российской границы. Но, опять же, совершенно не исключается, что в отместку россияне нанесут удар мести по Украине. Тут одна хрупкая надежда на то, что им будет не до этого. Вдобавок к ужасающим боям – еще и это. Удастся хоть когда-нибудь восстановить и так неблагополучную сегодняшнюю экономику? Надежды на то, что «Запад нам поможет» - совершенно призрачные. Запад будет стараться покрыть собственные военные расходы. А еще придется перестраивать, модернизировать газо- и нефтепромыслы.
Обожжет пламя войны и Луганскую область. Линия фронта окажется широкой. НАТОвские войска двинутся на юго-восток и восток.
Как население будет жить в разоренной стране? За крахом России последует неминуемый крах Украины?
Россия, безусловно, проиграет войну.
Передел российской собственности пробудит непомерную алчность многих стран.
Под военный шумок за своей долей потянется Китай. Ему воевать будет совсем просто. Главное, что Россия перебросит максимум военной силы на Запад. А еще сыграет свою роль то, что по непонятным причинам Россия практически без боевого прикрытия оставила Дальний Восток. Об этом в средствах массовой информации открыто заявляют высшие военные чины, не боясь последствий за разглашения, по сути, военной тайны. Боевым генералам надоела безрассудная политика Кремля по отношению к армии. Например, основные военно-воздушные силы, находившиеся на Дальнем Востоке, перекинуты за Урал. Теперь дальневосточная авиация располагает количеством самолетов, которое в четыре раза меньше, чем даже в Южной Корее. А ведь Китай – очень мощная военная держава, и его авиацию не сравнить с южнокорейской.
Китаю в успехе будет способствовать и то, что на Дальнем Востоке уже постоянно живет много китайцев.
Самое большое в мире пресное озеро станет китайским.
Продвигаться к газовым и нефтяным скважинам китайцы будут быстро. Их просто некому будет остановить. Или – почти некому. Города брать не будет необходимости. Если все для китайцев сложится удачно, то они в мановение ока понастроят новые современные города. Население опустошенных деревень может встретить китайцев даже обрадовано. Наконец-то появится хоть какая-то надежда на появление новых рабочих мест, выход из крайней нищеты.
Япония тоже захочет стать участником дележа лакомого пирога, богатого на полезные ископаемые территории. И тоже поспешит послать свои войска в Сибирь.
Возможно, свою заинтересованность выразит и Южная Корея. Стране, которую называют азиатским тигром, добившуюся известного экономического чуда, крайне нужны новые источники энергии. А если они станут еще и собственными, то это будет совсем замечательно.
Азиатские страны будут спешить. Ведь если регионы нефти и газа займет НАТО, тогда им там делать будет нечего.
Огромная территория сыграет злую шутку над Россией. Она до сих пор имеет самую маленькую сеть железных дорог, дорог с твердым покрытием среди стран бывшего СССР. Она хуже всех газифицирована. Все эти данные рассчитаны на каждый квадратный километр территории, на сто тысяч человек населения. Так получилось не потому, что Россия не занимается соответствующими проблемами. Просто непосильно, например, газифицировать небольшие села, расстояние между которыми составляет целые сотни километров. Это же какие огромные средства нужно вкладывать! То же самое – и с железными дорогами и автодорогами.
Непосильно одно, непосильно и другое. Защитить практически пустую гигантскую территорию российская армия не сможет.
Да и воевать она будет, что называется, далеко не в полном составе. Трудно даже представить, что НАТОвцам преградят путь северокавказские республики, которые до сих пор устраивают террористические акты против российских войск.
Останется в стороне и Татарстан. Этой республике-стране так понравилось знаменитое высказывание президента Бориса Ельцина: «Берите суверенитета столько, сколько проглотите», что она немедленно воплотила слова в жизнь. Татарстанцы ничего не перечисляют в федеральный бюджет, юноши служат в армии только на территории республики.
Зачем Татарстану вмешиваться, по сути, в чужие дела, которые потерпят крах? Зачем ему рисковать судьбой собственных нефтеразработок?
Россия потерпит катастрофу. Как страна, она останется. Территория неизбежно уменьшится. Прирастала Россия Сибирью веками. Настанет время отрастания Сибири. Окончательно отделятся от империи северокавказские страны. Грузия без труда вернет себе Абхазию, Южную Осетию, да и Северной Осетии некуда будет деваться. Но еще ужаснее то, что Россия просто не сможет жить без нефти и газа. Энергоисточники сейчас составляют львиную долю ее федерального бюджета.
Мир кардинально изменится. Каким он станет, никому неизвестно.
Многим все изложенное выше покажется каркасом утопического романа. Но в семинаре принимали участие отнюдь не писатели-беллетристы.
Нужно учитывать то, что мы стоим на пороге непредсказуемых перемен в окружающей среде – глобальное потепление и затопление целых стран, острая нехватка энергоисточников, цепь экологических катастроф и так далее. Эти перемены неизбежно повлекут за собой перемены иные – политические, социальные, экономические.
Нужно смотреть правде в глаза. Еще полвека назад один американский ученый-экономист сказал: человек будущего – это человек, который будет способен приспосабливаться к постоянно изменяющимся условиям существования. Как в воду глядел.
Анатолий КОБЕЛЬНЮК.
Поделиться452009-12-08 17:23:56
ЄС почне переговори про асоціацію з Азербайджаном, Вірменією та Грузією
Рада міністрів із загальних справ та зовнішніх відносин Європейського Союзу має намір почати переговори стосовно угод про асоціації з Азербайджаном, Вірменією та Грузією.
Як передає власний кореспондент УНІАН у Брюсселі, про це йдеться у схвалених сьогодні висновках Ради щодо відносин з країнами Південного Кавказу.
«Рада привітала презентацію пропозицій проекту директив про переговори стосовно угод про асоціацію, направлених на досягнення амбітних і всеосяжних угод, що йдуть далі чинних зобов`язань, з урахуванням специфічних обставин в кожній з країн», - сказано у висновках Ради міністрів ЄС.
У висновках наголошується, що ЄС найближчим часом планує затвердити відповідні директиви для початку переговорів.
При цьому в документі висловлюється готовність ЄС також почати переговори з країнами, які вже приєдналися до Світової організації торгівлі, про створення глибокої й усесторонньої зони вільної торгівлі.
«Рада підкреслює важливість політичної асоціації і значної економічної інтеграції країн-партнерів з ЄС», - йдеться у висновках.
Рада міністрів ЄС також привітала зобов`язання Азербайджану, Вірменії та Грузії посилити відносини з Євросоюзом, та висловила готовність і надалі сприяти стабільності, співпраці й процвітанню на Південному Кавказі, у тому числі шляхом надання програм технічної допомоги.
Росія і НАТО проведуть спільні навчання
Росія і США проведуть в 2010 році спільні військові навчання, повідомляє ІТАР-ТАСС з посиланням на заяву постійного представника РФ при НАТО Дмитра Рогозіна. За словами Рогозіна, це будуть "російський-американо-натівські навчання... Перш за все, ми з американцями, але ми не за дужками тримаємо європейських союзників, вони братимуть участь у цих навчаннях".
"Ця ініціатива фігурує в НАТО як дуже цікавий проект, він вже увійшов до програми 2010 року", - зазначив Рогозін.
При цьому місце проведення навчань ще не визначене: "поки домовилися про сам факт, про принципову готовність це робити". В ефірі "Эха Москвы" постпред припустив, що, це може бути в Бельгії.
Кажучи про очікуваний у лютому візит "Групи мудреців" НАТО під керівництвом колишнього держсекретаря США Мадлен Олбрайт до Москви, Д.Рогозін припустив, що "в травні ми будемо вже начорно мати проект стратегічної концепції. Це повинно привести до того, щоб стратегічна концепція НАТО не містила в собі якихось пунктів, положень і послань, які були б антагоністичні нашим інтересам".
"Нам важливо, щоб Росія фігурувала, у найгіршому сенсі, як нейтральна країна. Краще, щоб це був партнер для НАТО", - зазначив він.
Як повідомляв УНІАН, сьогодні в Брюсселі проходить засідання Ради міністрів із загальних справ та зовнішніх відносин ЄС. В рамках засідання також відбудеться міністерська конференція «Східного партнерства», в якій візьмуть участь міністри закордонних справ країн-членів ЄС та країн-учасниць «Східного партнерства».
От цікаво: їм можна, а нам - ні.
Поделиться462009-12-13 17:20:43
НАТО лише прикривалося Росією, відкладаючи інтеграцію України?
У питанні уповільнення інтеграції України в НАТО позиція Росії враховувалася, але не була визначальною, сказав в інтерв`ю УНІАН генеральний директор російського Центру політичної інформації Олексій МУХІН.
«Позиція Росії хоч і враховувалася, але не була визначальною, як це не образливо звучить для нашої «імперської самосвідомості». Звісно, до членів НАТО була доведена різко негативна позиція Росії щодо перспектив включення Грузії і України до Північноатлантичного альянсу, але не це мало вирішальну роль», - сказав О.МУХІН.
На його думку, головну роль зіграло те, що і Грузія, і Україна були б досить «незручними учасниками» Альянсу, оскільки мають на своїй території досить багато проблем, відповідальність за які НАТО не спроможне взяти на себе зараз.
Крім того, існує й досить серйозна фінансова відповідальність за доведення військової інфраструктури України і Грузії до рівня НАТО, додав він.
О.МУХІН упевнений, що позиція Росія часто розглядається як привід для того, щоб приховати щирі наміри НАТО щодо членства України і Грузії.
«Чиновники НАТО йдуть на це, нібито поступаючись Росії, але насправді це робиться для того, щоб вигадати для себе певні дивіденди вже з боку російського керівництва», - сказав експерт.
У той же час, на його думку, по мірі зростання потужності і впливу Росії в регіоні, питання подальшої інтеграції України і Грузії в НАТО стає все більш ефемерним.
«Росія досить чітко визначила свою позицію, і зараз кидати їй виклик означає посилювати її. Росія може використовувати дану перспективу для того, щоб досить жорстко виступати з інших військово-політичних питань. Я маю на увазі і договори, що обмежують розвиток військової інфраструктури, політику ціноутворення на енергоносії. Існує величезна кількість чинників, враховувати які чиновники НАТО, особливо європейські, просто зобов`язані», - сказав він
О.МУХІН упевнений, що керівництво РФ не прагне до відтворення імперії - це було б зараз нерозумно і дуже дорого.
«Насправді керівництво Росії, на відміну від кількох персонажів, вельми адекватно оцінює ситуацію, цілком чітко розуміючи, що Росія зараз регіональна держава. І просто так надувати щоки зараз дуже дорого», - сказав експерт.
Поделиться472009-12-16 15:40:24
Україна нагадує Северінсен дівчину, яка чекає запрошення до танцю
Радник прем’єр-міністра України на громадських засадах, співдоповідач ПАРЄ з питань виконання Україною зобов’язань перед Радою Європи у 1997-2008 роках Ханне СЕВЕРІНСЕН заявляє, що Європейський Союз втратив історичну можливість запропонувати Україні реальну перспективу стати членом цієї організації.
Як передає кореспондент УНІАН, про це вона заявила сьогодні під час спілкування з журналістами в Інституті світової політики у Києві.
«Євросоюз мав би тісніше співпрацювати з Україною, але він втратив цей історичний момент», - сказала Х.СЕВЕРІНСЕН, уточнивши, що у 2005 році внутрішня і зовнішньополітична ситуація навколо України була сприятлива для початку практичної інтеграції у ЄС шляхом проведення реформ і реального досягнення відповідності європейських критеріїв та вимог.
Однак, пояснила Х.СЕВЕРІНСЕН, цього не сталося через «перевантаження» Євросоюзу новими членами, які увійшли до складу організації після чергової хвилі її розширення.
«Що мав тоді сказати ЄС: приходьте до нас, це довгий шлях, але в кінці є світло», - зауважила Х.СЕВЕРІНСЕН і додала, що, на жаль, ЄС такої заяви не зробив.
Водночас, наголосила вона: «Чи повинна Україна сьогодні сидіти і чекати на запрошення до танцю, як дівчина?».
На думку Х.СЕВЕРІНСЕН, самі українці повинні визначити для себе, чи хочуть вони запроваджувати демократичні цінності, верховенство права, високий рівень розвитку економіки і соціальні стандарти, насамперед, для себе, а не для Європи. На її переконання, це повинен бути внутрішній вибір самої держави, а не спонукання ззовні.
«Україна має великі перспективи і в майбутньому має усі шанси стати членом Євросоюзу», - висловила переконання Х.СЕВЕРІНСЕН.
Ханне Северінсен: ЄС допустив велику помилку щодо України
Ханне Северінсен, позаштатний радник прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, багаторічний співдоповідач Парламентської Асамблеї Ради Європи з виконання Україною своїх зобов’язань перед РЄ, нещодавно побувала в Києві. За попереднього Президента вона уособлювала прискіпливий європейський погляд на Україну. Датчанка пані Северінсен уміла продемонструвати, як спокійний “правовий барометр Європи” (саме так називають Раду Європи) може стати вагомим важелем впливу на процеси демократизації в Україні. Вона відповіла на запитання УНІАН.
МИ ВТРАТИЛИ МОЖЛИВІСТЬ ШВИДКОГО ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНИ
Пані Северінсен, Україна прагне євроінтеграції – про це заявляють усі значимі політичні сили й це відповідає бажанням простих українців. Але щойно я почула від заступник міністра закордонних справ Єлисєєва, що він збирається укладати книжку, де вкаже сто причин, які знаходять європейці, аби не допустити нас у ЄС.
Повторю свою раніше оголошувану тезу. ЄС зробив дуже велику помилку у 2005 році, коли ми не доклали зусиль, щоб зробити нашу інтеграцію щільнішою. Ми втратили можливості швидкого приєднання України. З іншого боку, існують копенгагенські критерії, яким мають відповідати країни-кандидати. Так, ви їх підтримали, заявили про бажання відповідати цим стандартам. Але реформи слід проводити активніше...
ЧОМУ ВИ ЧЕКАЄТЕ ДО САМОГО КІНЦЯ Й НЕ ЗАПРОВАДИТЕ ВІДКРИТІ СПИСКИ?
А Болгарія та Румунія, які стали членами ЄС, відповідали тим критеріям, вони були добрими учнями ЄС?
Вони пообіцяли, що дотримуватимуться їх. Але думаю, коли дійде справа до вашого вступу, навряд чи ви відповідатимете тим стандартам більше, ніж вони відповідали на момент вступу. Є Східноєвропейське партнерство, і це добрий проект, це чіткий план, крок вперед. І ви повинні проводити реформи, робити демократизацію. Ви самі потребуєте відповідності цим стандартам. Для чого сидіти й чекати? Робіть щось для розвитку принципів демократії та правової держави. Усі знають, що ваше виборче законодавство має бути змінене, а ви чекаєте до останнього й прокидаєтеся перед самими виборами. Чому б хоч трохи не змінити принципи політичного життя, запровадити відкриті списки? Чому ви чекаєте, а не вживаєте реальних, ефективних заходів проти боротьби з корупцією? Це все слід вирішувати.
Але я свідома того, що ваші громадяни чекають європейської перспективи і багато знають про Європу...
УСЕ БУДЕ ЛЕГКО, ЯКЩО УКРАЇНСЬКА ЕЛІТА ПООБІЦЯЄ САМА СОБІ
Вам просто не вистачило сміливості прийняти ту думку, що Україна може бути членом ЄС...
Я вже казала, що це була велика помилка Європейського Союзу. Усередині ЄС ведеться велика дискусія щодо України. Північна частина ЄС більше цікавиться Україною, Польща активно підтримує вступ України. Україна згодом відповідатиме нашим стандартам. Україна сама зацікавлена виконати завдання й створити вільне антикорупційне суспільство, яке бажає демократичних перетворень. Це буде легко, якщо українська еліта пообіцяє собі, що так і буде.
ЄВРОПЕЙЦІ ЩАСЛИВЧИКИ ПОРІВНЯНО З УКРАЇНЦЯМИ, БО В НАС НІКОЛИ НЕ БУЛО ГОЛОДУ
...Ви навели поганий приклад – з Румунією та Болгарією. Нове велике поповнення ЄС 2004 року спричинило певну хаотичність, і включення України могло цю хаотичність примножити. Ви не досягнете процвітання й демократії, якщо не усвідомите свою роль у Європі. Звичайно, Європі багато в чому простіше. Країни Західної Європи мають тисячолітню історію незалежності та 150 років демократії. У нас були деякі проблеми.
Але це нічого в порівнянні з вашими: у нас ніколи не було Голоду, ми завжди були щасливчиками. І я думаю, оскільки ми щасливчики, нам слід допомогти тим, хто не був таким щасливим на цьому довгому шляху.
Як ви гадаєте, після укладання Лісабонської угоди в України побільшає друзів у Брюсселі?
Безумовно, у вас буде більше друзів, тому що Європарламент матиме більше сили та впливу й реально впливатиме на рішення Єврокомісії. Але Україна має працювати і з державами ЄС, які не бачать у ній сильного європейського гравця.
Розповідали, що після війни Росії з Грузією Саркозі казав: слід якомога швидше ухвалювати Східне партнерство, поки вони одне одного не прикінчили...
Я про це не чула.
Я ЗАПИТАЮ ПРО ПЕДОФІЛЬНИЙ СКАНДАЛ У НЕМИРІ
Деякі спостерігачі кажуть, що помилкою ЄС було працювати лише з високопосадовцям України, розгортати великі проекти. Що слід було сприяти так званим низовим проектам неурядового сектора. Організації, які працюють у регіонах, селах, так звані grass root-level, краще доносять до населення знання та практику ЄС.
ак, я погоджуюсь із вами. Так має бути. І хочу поговорити про це з нашим прем’єр-міністром, коли повернуся додому в Данію. Слід взагалі переглянути роботу всіх неурядових організацій, бо мені часом здається, що більшість проектів, на які витрачаються гроші Єврокомісії, дуже складні. Кошти витрачаються на папери, незрозумілі консультації, а власне на головні цілі проекту гроші виділяються за залишковим принципом. Потрібні програми для села, для молоді, це відкриє ЄС для всієї країни, а не лише для людей з високими прибутками. Особистий досвід – це найкращий спосіб зміни мислення.
Під час президентства Леоніда Кучми ви були співвідповідачкою ПАРЕ щодо стану дотримання свобод в Україні. Ви були постійним головним болем колишнього Президента. Уже минуло п’ять років після Революції, і на ПАРЕ зачитують заяву української матері, чиї діти були зґвалтовані і яка не може добитися розслідування справи ані від героя Майдану Юрія Луценка, ані від прокуратури. Ви не розчаровані тим, що допомагали України?
Я мушу визнати, що не знаю про це... Ніхто мені про це не казав. Але я напишу про це листа віце-прем’єру Григорію Немирі.
А в принципі, якщо є така ситуація, то це жахливо.
Але різниця між минулим і теперішнім у тому, що ми можемо про таке говорити відкрито.
ЯНУКОВИЧ ТЕЖ МОЖЕ БУТИ ЄВРОПЕЙЦЕМ
Хто з великих політиків у світі є для вас взірцем?
Нельсон Манделла (колишній президент ПАР. – Авт.). Його життя – це захоплюючий приклад боротьби за права людини. Сьогодні я з повагою дивлюся на Обаму, і це дає сподівання на серйозні внутрішні перетворення всередині Америки.
Хто в очах європейських еліт більше європеєць – Тимошенко чи Янукович?
Юлія Тимошенко... Хоча, якщо Янукович прийме європейські підходи, то він також європеєць.
У скандинавських країнах проблеми жінок у політиці начебто немає. Що краще для гендерної рівності? Запроваджувати квоти представництва жінок у партійних списках? Чи чекати, поки наші жінки зростуть настільки, що самі пробиватимуть собі дорогу і політику?
Це якраз моє питання. Я багато зробила тридцять років тому, щоб жінки просувалися в політику. Я переконувала чоловіків-політиків та жінок іти шляхом освіти, а не вироблення квот. Я не переконана, що потрібні квоти. Але переконана, що жінок у політиці має бути більше. Гадаю, коли ви матимете відкриті списки, то це дасть поштовх... Жінки повинні говорити з жінками, шукати інших жінок, підтримувати одне одного, виступати промоутерами одна одної в політиці. Шлях представлення жінок має бути системним. Зараз в українській політиці представлені жінки, за спиною кожної з яких стоїть чоловік чи батько...
А наприклад, у нас у Данії ми маємо сім партій у парламенті, і десь сорок відсотків – жінок.
Поделиться482010-01-19 05:21:34
Станет ли Украина восточноевропейской Швейцарией?
Украина слишком слаба, чтобы существовать как нейтральное государство в геополитической буферной зоне между Западом и Россией. Обсуждаемая в Киеве «швейцарская модель» кажется не релевантной для сегодняшней Украины.
Опубликованные Pew Global Attitude Project, в начале ноября 2009 года результаты опроса в посткоммунистических странах были в отношении Украины отрезвляющими. Эти данные с несомненной однозначностью засвидетельствовали растущее разочарование украинцев в их выборе демократического пути развития, который в 2004 году впечатляюще подтвердила «оранжевая революция».
Согласно этому опросу спад популярности демократии за период с 1991 по 2009 годы был в Украине с результатом в -42% самым резким среди тех постсоциалистических стран, в которых проводились социологические исследования, в то время как 30% населения Украины, поддерживающего демократию в 2009 г., были самым низким показателем среди исследованных государств.
Возросшему еще раз после демократического импульса 2004 года неудовольствию украинцев своей политической системой можно назвать несколько причин. Два феномена, которые во многом предопределили это развитие, недооценены ни на Западе, ни в самой Украине. Первый из них – полупрезидентское структурирование украинской демократии, которое можно отнести к внутренним насущным проблемам Украины. Второй источник недопонимания причин украинского кризиса – эффекты политики Европейского Союза (ЕС) в отношении Украины, которые только на первый взгляд касаются исключительно внешних отношений страны. На самом деле этот вопрос имеет и прямое отношение к сегодняшним внутриполитическим процессам, в особенности касательно продолжающейся неконсолидированности украинской элиты. Если оба эти недоразумения и в дальнейшем будут искажать внутренний дискурс страны и диалог Украины с Западом, то украинские перспективы на 2010 год и далее останутся смутными.
Полупрезидентский тупик
Причиной для возникновения одной из центральных проблем посторанжевой украинской политической системы была спешно проведенная конституционная реформа конца 2004 года. В результате заключенного в кратчайшие сроки политического компромисса между про — и анти-оранжевыми парламентскими фракциями с начала 2006 года было учреждено не только номинальное, как при Леониде Кучме, а реальное полупрезидентство с балансом власти между Президентом и Премьером. Полупрезидентская форма правления неоднократно и не в последнюю очередь относительно стран Восточной Европы была идентифицирована сравнительной политологией как проблематичная для переходных обществ. Изначальная конфликтность разделенной исполнительной власти наносила и наносит урон отношению украинцев к демократии, а также международной репутации украинских политиков. Новый передел власти между главами правительства и государства 2004 года и вступление в силу т.н. парламентско-президентской системы с 1.1.2006 явились существенными, если не главными предпосылками затяжных противостояний между президентом Виктором Ющенко с одной стороны, и премьер-министрами Виктором Януковичем или Юлией Тимошенко, с другой.
Непонимание этих причин и тем самым природы политического кризиса исказило в последние годы не только отношение украинцев к их молодой демократии, но и мнение некоторых неосведомленных в области политологии иностранных комментаторов. Негативные последствия общей пагубности полупрезидентства для пост-авторитарных и в особенности пост-тоталитарных государств, наблюдаемые в Украине, заставили многих сомневаться в пригодности демократии для Украины или же украинцев для демократии.
Полупрезидентский политический режим сегодняшней Украины хотя и является в полном смысле демократическим, но правительственные полномочия в нем раздроблены. В сравнительных политологических исследованиях со времен падения полупрезидентской Веймарской республики в 1930-1933 гг. снова и снова находит себе подтверждение нецелесообразность дуальной исполнительной власти для переходных обществ. Но за пределами узкого круга международных аналитиков политических режимов этот тезис лишь редко обозначается как неспецифическая проблема развития посторанжевой Украины.
Вместо этого как в Украине, так и за ее пределами часто можно столкнуться с фаталистическим недовольством украинским государством. Нередко действительно странные киевские политические спектакли последних лет объясняются гротескностью того или иного политика или же общей политической незрелостью украинской элиты и даже всего украинского народа. При этом часто не принимается во внимание, что с исторической точки зрения именно эти украинские политики и граждане за 1991-2004гг. совершили – на фоне колоссальных препятствий – один из самых впечатляющих процессов демократизации новейшей европейской истории. Немецким наблюдателям, например, можно напомнить о том, что немцы лишь в 1998 году впервые за свою историю отстранили от власти путем всенародных выборов своего правителя, тогдашнего канцлера Гельмута Коля (канцлер Курт Георг Кизингер в 1969 г. тоже покинул свой пост после выборов в Бундестаг; но его партия ХДС/ХСС имела лучший результат на этих выборах). Украинцы выполнили этот, для политологов, важный критерий для определения зрелости демократии в стране уже в 1994 году, когда они с помощью всеобщего голосования свергли своего первого, избранного в 1991 году Президента Леонида Кравчука.
Еще один определяющий фактор затянувшегося украинского кризиса заключается в недооценке Западом бризантности Украины для общеевропейского будущего, а также роли ЕС в продолжающейся разнонаправленности украинского политического дискурса и связанной с этим скачкообразности реформ последних лет.
Отсутствие перспективы членства в ЕС и дезинтеграция украинского политического класса
Известное изречение американского политолога Збигнева Бжезинского о том, что без Украины Россия перестает быть империей, широко известно и в Европе. Но актуально-политическая релевантность этой аксиомы и ее важность для международной безопасности в целом часто замалчиваются или не продумываются до конца. Безусловно, ЕС не может оказать прямое влияние на украино-российские отношения и, конечно же, не сможет вместо самой Украины решить ее различные проблемы. Однако опосредованно украинская политика ЕС в значительной степени направляет и украино-российские отношения.
ЕС – хочет он этого или нет – оказывает важное влияние на весь процесс украинского постсоветского преобразования. Правда, относительный вес поставленных Союзом условий для принятия в члены ЕС в успехе трансформационных процессов Центральной Европы 1990-ых был иногда переоценен проевропейски настроенными наблюдателями. Тем не менее, для сегодняшней Украины отношение Брюсселя к Киеву и политика делегации Европейской Комиссии в Киеве являются не только внешне-, но и внутриполитическим фактором. ЕС, конечно, поддерживает современный украинский процесс проведения реформ с помощью различных программ и соглашений. Однако же Союз до сих пор отказывает Киеву в официальной перспективе членства.
Для политиков и чиновников ЕС разница между интенсивным сотрудничеством и целенаправленной подготовкой к вступлению может представляться философской и не имеющей существенного значения. Для киевской же элиты, а также для широкой части населения Украины, как, например, для студенческой молодежи или предпринимателей, официальные «да» или «нет» ЕС относительно перспективы членства страны является значимыми. Более того, в определенном смысле ответ на этот вопрос релевантен и для сохранения украинской государственности – и, таким образом, для всей восточноевропейской безопасности.
Последнее утверждение связано с тем, что стремление к полноправному членству в ЕС является одной из тех немногих целей, которая до сих пор объединяет почти всех украинских политиков национального уровня, а также и большие группы населения на востоке и западе страны. По другим вопросам, таким как возможное членство страны в НАТО, русский как второй государственный язык или интерпретация событий Второй Мировой войны – Украину разделяет глубокая трещина. Но идея вступления в ЕС находит широкую поддержку не только на западе, но и на востоке (правда, менее на юге) страны, а также, видимо, среди части промышленных магнатов Донбасса. Конечно, нельзя не признать, что за последние годы – видимо, вследствие продолжающегося отмежевания ЕС, а также рестриктивной визовой политики Союза – отношение когда-то восторженно проевропейски настроенных украинцев к ЕС ухудшилось. Тем не менее, перспектива членства в ЕС пока еще представляет собой некую нить, которая могла бы связать по другим направлениям жестоко противоборствующие главные политические лагери Киева. Однако это до сих пор актуальное объединительное стремление может потерять свою силу, если ЕС и в следующие годы сохранит свою расплывчатую риторику касательно своих намерений в отношении Украины. В худшем случае, последствия такого поведения негативно отразятся не только на Украине, но могут иметь серьезные последствия и для европейской безопасности.
Безальтернативность интеграции Украины в ЕС
Украина слишком слаба в экономическом, военном и политическом отношениях, чтобы долгосрочно существовать как нейтральное государство, находящееся в геополитической буферной зоне между Западом и Россией. Обсуждаемая время от времени и в Киеве «швейцарская модель», в свете географического положения страны, а также растущих мировоззренческих разногласий между Западом и Россией кажется все менее релевантной для сегодняшней Украины. Страна должна будет раньше или позже выбрать для себя тот или другой экономико-политический блок. Киев не сможет длительное время продолжать практикуемую до сих пор многовекторную политику, хотя ЕС пока вынуждает Украину следовать именно этому образу действий. НАТО в свою очередь не способно в обозримом будущем предоставить Киеву альтернативную интеграционную модель, поскольку возможность членства в НАТО, в противоположность к вступлению в ЕС, уже в течение нескольких лет однозначно отклоняется более чем половиной населения Украины. В ближайшие годы вопрос вступления в НАТО, видимо, будет вызывать настолько жаркие споры среди населения Украины, что ее участие в Плане действий по членству скорее снизит, чем повысит безопасность страны.
К сожалению, приходится опасаться такого рода развития и в вопросе отношения украинцев к ЕС. В случае дальнейшей потери репутации ЕС в Украине части населения страны, в особенности политические и экономические элиты востока и юга страны могут переориентироваться на строительство нового альянса Украины с Россией. Этот вариант, возможно, является приемлемым или даже желательным для некоторых западных наблюдателей и чиновников ЕС. Однако его практическое осуществление было бы, по меньшей мере, рискованным.
Скепсис, если не антипатия по отношению к сегодняшнему российскому руководству глубоко укоренилась у многих значимых западноукраинских и киевских политических и культурных деятелей – в первую очередь, по причине спорной совместной истории обеих наций. Кроме того в Украине существует все увеличивающийся круг молодежи, для которой повторная привязка к России была бы неприемлемой не только по национально-историческим причинам. Эта растущая социализированная в демократических условиях часть населения имеет плюралистические убеждения и осознает бесперспективность сегодняшней российской авторитарной модели развития, а также ненадежность России как долгосрочного союзника. Иными словами, возможная пророссийская переориентация лидеров Восточной и Южной Украины не нашла бы поддержку у значительной части элиты и населения Украины – даже в условиях продолжающейся неопределенности политики Брюсселя в отношении Киева. Таким образом, сближение Восточной и Южной Украины с Россией углубило бы раскол страны и могло бы создать угрозу дезинтеграции украинского государства.
Некоторые позиционирующие себя «реалистами» западные наблюдатели, а также отдельные «прагматично» мыслящие украинские комментаторы время от времени заявляют, что в этом случае Украина может и должна разделиться формально. И конечно официальное размежевание украинского государства представляет собой сценарий, охотно обсуждаемый в Москве. Однако подобного рода циничные планы «двухгосударственного решения» реалистичны только на первый взгляд. Губительность таких спекуляций связана с тем, что в случае предполагаемого разделения страны неизбежно возник бы неразрешимый вопрос о том, где будет проходить граница между двумя новыми государствами. Но четко определить, где именно начинаются или заканчиваются «прозападная» и «пророссийская» части Украины не представляется возможным.
В западных размышлениях на эту тему часто упускается из виду и тот факт, что главные протагонисты «оранжевой революции» – Виктор Ющенко и Юлия Тимошенко – родом не из Западной и даже не из Центральной Украины, а из восточно-украинских регионов (Сумская область и Днепропетровск). Трудно представить, что эти два политика или другие прозападно настроенные политические лидеры с восточно-украинскими корнями согласятся на сделку, по условиям которой их родные регионы опять попадут в зону влияния или даже под контроль все более антизападно настроенной России. Тем самым идея раскола страны является не только абсурдной, но и опасной. Возможным сценарием развития Украины в случае ее «размежевания» станет немного немало гражданская война о границах двух новых государствах – с вероятным участием России и непредсказуемыми последствиями для всего европейского континента.
Несмотря на тревожность этого сценария, сегодня, к сожалению, нельзя полностью исключить подобную динамику политического развития в Восточной Европе. Обострение глубокого кризиса в Украине в соединении с продолжающейся неопределенностью ЕС может привести к дальнейшей потере доверия среди украинского населения не только к демократической системе страны. Все большее число украинцев могут поставить под вопрос способность своей изолированной страны в принципе продолжать свое существование как эффективное государство. Подобное сомнение в будущем Украины предоставило бы плодотворную почву для сепаратистских тенденций, например, в Крыму, население которого, большей частью русского происхождения, и так неохотно принимает принадлежность полуострова к украинскому государству. Эскалация напряжения в результате таких сепаратистских устремлений, при участии в нем этнических русских, не говоря уже о гражданах России, могла бы привести к активизации Кремля по схеме его вмешательства во внутригрузинский конфликт августа 2008г.
Этот сценарий-катастрофа, конечно же, не предопределен. Представители российского политического мейнстрима, правда, иногда действительно играют с идеей, что Крым или по крайней мере Севастополь «по сути принадлежат России». Но пока Кремль не проявляет серьезного интереса в проведении «воссоединения» Крыма с РФ – не в последнюю очередь, потому что цена подобного «аншлюса» может быть настолько велика, что достижение этой цели принесет больше вреда, чем пользы российскому государству. Сегодняшнее руководство России содержит мало демократов, но все же может быть классифицировано как более или менее рационально действующая корпорация.
С другой стороны, нельзя забывать и о том, что в российском политическом ландшафте существуют ультранационалистические группировки, имеющие связи в Госдуме, Правительстве и Президентской администрации. Две самые значительные из них, но далеко не единственные – это т.н. Либерально-демократическая партия России Владимира Жириновского и Международное «Евразийское движение» Александра Дугина. Можно предположить, что даже эти русские ультранационалисты осознают бессмысленность военной конфронтации своего государства с Украиной, например, за Крым. Но они и им подобные политические силы могли бы извлечь внутриполитическую выгоду из эскалации напряжения в Восточной или Южной Украине, из последующей российской военной интервенции и результирующей масштабной конфронтации с Западом. Логика политической конкуренции между до сих пор существующими в Москве идеологическими лагерями может побудить российских правых экстремистов способствовать разжиганию в Украине национальной розни с помощью своих дружественных организаций и политических союзников в Крыму или Донбассе.
Вывод для ЕС: открытие перспективы членства
Вышесказанное иллюстрирует, что для ЕС вопрос о будущем Украины является не только внешнеполитическим вопросом, но и пока недостаточно осознанной угрозой своей собственной безопасности. Продолжение неопределенности европейской политики в отношении Украины, проводимой под девизом «дверь не открыта, но и не заперта» противоречит не только желаниям Киева. Вытекающие из подобной стратегии перечисленные риски идут вразрез также и с коренными интересами самого Союза и его государств-членов. Упрощение вопроса об открытии ЕС Украине до взвешивания позиций европейских украинофилов и мнимых «реалистов» базируется на недопонимании общеевропейского значения этой страны.
Перед лицом вышеописанных неутешительных альтернатив предоставлению Украине перспективы членства в ЕС, сегодняшнюю политику Союза можно назвать близорукой. Ни нейтралитет, ни новая связка с Россией и, конечно же, не раскол страны не являются приемлемыми перспективами для второго по величию европейского государства. Дезинтегрирующие тенденции в Украине наверняка подстегнут российский ирредентизм и в худшем случае приведут к предрекаемому Бжезинским возрождению Российской Империи – с далеко идущими последствиями для европейской, если не мировой безопасности.
Ввиду этого для ЕС не остается ничего другого, как лучше раньше, чем позже официально «взять Украину под свое крыло». Однозначная перспектива вступления в ЕС в не слишком отдаленном будущем могла бы объединить противоборствующие лагери украинской элиты и сплотить культурно расколотый народ Украины под одним знаменем. Пряник перспективы членства также позволил бы ЕС в большей мере применять кнут требований о более активном проведении конституционных, административных, экономических и образовательных реформ. Так, например, ЕС мог бы поставить условием рассмотрения Украины как кандидата в члены упразднение существующей сегодня президентской должности и учреждение в стране парламентской республики. Таким образом, ЕС своим открытием навстречу Украине оказал бы хорошую услугу как своим государствам-членам, так и распространению своей системы ценностей.
Автор: Андреас Умланд, историк,политолог.