Форум Свободы

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Форум Свободы » Українська сторінка » Україна-Росія>>Дружба чи конфлікт?


Україна-Росія>>Дружба чи конфлікт?

Сообщений 41 страница 50 из 54

41

«Героизация фашистских прислужников»: как это происходит в России

19 октября в Украине началась предвыборная кампания. К сожалению, уже сейчас понятно, что она не обойдется без старательно навязываемых извне стереотипов и идеологем. Во всяком случае, ряд кандидатов в Президенты Украины уже начали активно эксплуатировать темы языка, НАТО, базирования Черноморского флота РФ. Но даже в этом ряду особняком стоит одна тема, которую можно без преувеличения назвать «палочкой-выручалочкой» российской пропаганды. Речь идет о так называемой «героизации фашистских прислужников».

Свернутый текст

Совершенно не хотелось бы вступать в бесплодные околонаучные дискуссии – профессиональные историки сделают это гораздо лучше. Как минимум компетентнее. Поэтому, не ввязываясь в полемику, хотелось бы просто посмотреть на эту проблему с другой стороны – а как обстоят дела в самой России, так блюдущей «историческую чистоту» своих соседей,

И тут нас ожидает настоящая сенсация. Дело в том, что пресловутая «героизация» происходит на самом высоком государственном уровне.

В Украине уже отмечалась история с визитом в Финляндию российских президентов – Владимира Путина в сентябре 2001 года и Дмитрия Медведева в мае 2009 года. Оба главных российских питерца в рамках возложили цветы к могиле бывшего императорского офицера, а затем видного финского военного и политического деятеля Карла Густава Эмиля Маннергейма. Тому самому Маннергейму, который вместе с Гитлером организовывал блокаду Ленинграда во время Второй мировой войны. Тому же Маннергейму, под руководством которого самолеты уничтожали грузовики с хлебом для умирающих от голода питерцев, в том числе детей, Ленинграда. Ведь в Ленинграде погибло около 623 тыс. людей (по другим данным около миллиона) и только три процента из них – от фашистских бомб и снарядов. При этом считается, что 93 процентов погибли от голода. (Это из тех же материалов Нюрнбергского трибунала, на которые так любит ссылаться московская пропаганда). Господа Путин и Медведев почтили память того самого Маннергейма, который позировал с Гитлером перед фотокамерами, склоняясь над картой Ленинграда и обсуждая план общих действий относительно блокады города. Города, в котором ежедневно умирали от голода тысячи мирных людей... “...В связи с выходом немецко-фашистских войск к г. Неве 30 августа 1941 г. движение по Неве было прекращено, а в первой декаде сентября, в связи с выходом финских войск к г. Свири, прервалась связь Ладожского озера с тыловыми районами страны... " – официальная версия „не переписанной истории”. Не зря до сих пор сохранились советские пропагандистские плакаты, на которых Маннергейм изображен в нацистской форме как «мясник Маннергейм».

Собственно говоря, фюрер высоко ценил своего союзника. На 75-летие маршала Гитлер лично поздравлял финского лидера. Более того, сам Маннергейм 2 сентября 1944 года писал своему ближайшему союзнику Адольфу Гитлеру: «…Очевидно, скоро наши дороги разойдутся. Но память про немецких братьев по оружию в нашей стране будет жить. Поскольку в Финляндии немцы не были представителями иноземного ига, а помощниками и братьями по оружию".

Странно, но ни российские, ни украинские коммунисты, ни даже прогрессивные социалисты, ни профессиональные борцы с «переписыванием истории» не пожелали заметить этого вопиющего факта.

Конечно, в ответ можно возразить, что речь идет про установление добрососедских отношений с соседней страной и необходимостью почтить память борца за ее независимость (правда, возникает вопрос – а почему Финляндии можно, а Украине нельзя?). Ответ может быть один - уважаемые питерцы Путин и Медведев моментально забывают о памяти сотен тысяч ленинградцев, когда решается судьба многомиллиардного проекта «Северный поток». Вполне вероятно, что российские лидеры без зазрения совести возложили бы венки к могиле Степана Бандеры, если бы ценой такого поступка была украинская газотранспортная система.

Кстати, в самой России процесс «героизации фашистских прислужников» идет не менее впечатлающе. Так, 4 августа 2007 года в станице Еланской, на Донском крутояре (Ростовская область) состоялось открытие и освящение Мемориального комплекса «Донские казаки в борьбе с большевиками», посвященного памяти донских казаков, погибших в том числе на стороне Гитлера. В центре мемориала стоит большая бронзовая фигура последнего атамана Донского войска Петра Николаевича Краснова. В Мемориальный комплекс «Донские казаки в борьбе с большевиками» входят музей и архив.

На открытии мемориала присутствовали официальные члены администрации Ростовской области, деятели Русской Православной Церкви, множество казаков, в том числе ветераны казачьих частей вермахта.

Хочется напомнить, что 22 июня 1941 г. Краснов обратился со следующим воззванием: «Я прошу передать всем казакам, что эта война не против России, но против коммунистов, жидов и их приспешников, торгующих Русской кровью. Да поможет Господь немецкому оружию и Хитлеру! Пусть совершат они то, что сделали для Пруссии Русские и Император Александр I в 1813 г.».

В 1942 году Краснов предложил германскому командованию оказать помощь в создании казачьих подразделений в составе вермахта для борьбы с СССР.

С сентября 1943 года Краснов — начальник Главного управления казачьих войск (Министерства Восточных областей Германии), принимал непосредственное участие в формированиии казачих частей для борьбы в составе Вермахта против СССР; участвовал в создании «Казачьего стана».

В мае 1945 года сдался англичанам, и в г. Лиенце (Австрия) 28 мая 1945 года вместе с 2,4 тысячами казачьих офицеров был выдан английским командованием советской военной администрации. Был этапирован в Москву, где содержался в Бутырской тюрьме.

Политбюро ЦК ВКП(б) было принято решение казнить Краснова и других казачьих и горских генералов-антикоммунистов: Шкуро, Султан-Гирея Клыча, фон Паннвица, — после чего этот смертный приговор продублировался на заседании Военной коллегии Верховного суда СССР. Краснов вместе с другими офицерами, за то, что они вели «посредством сформированных ими белогвардейских отрядов вооруженную борьбу против Советского Союза и проводили активную шпионско-диверсионную и террористическую деятельность против СССР» был приговорён к повешению и казнён в Москве 16 января 1947 года.

Стоит отметить, что вместе с генералом Красновым, российская власть «героизирует» и его соратников – эсэсовских генералов А.Г. Шкуро, Султан-Килыч Гирея, С.Н. Краснова, Т.И. Доманова, Г. фон Панвица. Так, в Москве, около метро "Сокол" и возле Храма Всех Святых, была установлена памятная плита с фамилиями «нацистских преступников» (снова же, согласно «неискаженной истории») Краснова и Шкуро.

Или, например, развернутая в России кампания вокруг так называемой Локотской (Локотьской) республики. Локотское самоуправление просуществовало с ноября 1941 года по август 1943 года. Административный центр находился в посёлке городского типа Локоть Орловской (ныне — Брянской) области. Существовавшая здесь административная система во многом повторяла систему, практиковавшуюся в других оккупированных областях. Главным отличием являлось то, что вся полнота власти на местах принадлежала здесь не немецким комендатурам, а органам местного самоуправления. Любым немецким органам власти запрещалось вмешиваться во внутренние дела «Локотской волости». Германские учреждения на территории Локотского округа ограничивали свою деятельность лишь помощью и советами руководителям округа и его районов.

На территории округа даже была отмечена неудачная попытка создать и легализовать свою партию — Национал-социалистическую партию России (НСПР) и образовать русское правительство.

История создания Локотской республики не отличается оригинальностью. Почти за две недели до появления немецкой танковой дивизии в Локоте, в этом состоянии полной неопределенности собрались сельские и деревенские старосты вместе с выбранными депутатами и большинством голосов приняли решение назначить «губернатором Локтя и окрестной земли» инженера завода по производству спирта Константина Павловича Воскобойника, а его заместителем Бронислава Владиславовича Каминьского. Для поддержания порядка был сформирован отряд милиции, численностью свыше 100 человек. Во время стремительных наступлений вермахта в 1941 году на несколько дней с момента эвакуации (или бегства) представителей советской власти на территориях воцарилась анархия, грабежи и убийства. Первоначально милиция служила именно для поддержания относительного порядка в районе Локотя. Подобные части существовали на многих территориях.

Командир авангардного отряда немецких танкистов утвердил Константина Воскобойника, как уполномоченое лицо, в должности обер-бургомистра (более высокая должность чем просто бургомистр) всей «Локотской волостной управы», которая увеличилась впоследствии до округа. Немецкий капитан, который командовал передовым отрядом танкистов дал разрешение на существование отряда «местной самообороны» (который уже был создан ранее), ограничив его численность до 20-ти человек.

Учитывая организаторские способности Воскобойника, уже через месяц, 16 октября 1941 года, немцы позволили ему увеличить отряд до 200 человек. Уже через полтора года Русская освободительная народная армия (РОНА), выросшая из отряда самообороны уже имела численность к середине 1943 г. не менее 20 000 человек, если учитывать только подразделения регулярных войск.

Сергей Веревкин, автор недавно изданной в России книги «Самая запретная книга о Второй Мировой. Была ли альтернатива Сталину?», утверждает, что в годы Второй мировой у русского народа была реальная альтернатива сталинскому режиму - так называемая "Локотьская Республика", созданная на оккупированной немцами территории, имевшая русскую администрацию, органы самоуправления и боеспособную армию, сражавшуюся против советских партизан, - и что "локотчан" следует считать не изменниками Родины и пособниками гитлеровцев, а патриотами, пытавшимися возродить национальную Россию.

И это не единственная книга про «локотьскую альтернативу». Причем подобные исследования называются «проявлением свободы слова». Интересно, почему в Украине дискуссия про УПА называется по-другому?

И совершенно логично в свете подобной «ревизии истории» выглядит суета вокруг имени генерала Власова. Ее кульминацией стало заявление Русской православной церкви за рубежом о том, что она не считает генерала Андрея Власова предателем. Об этом говорится в отзыве Архиерейского Синода на книгу протоиерея Георгия Митрофанова "Трагедия России. Запретные темы истории XX века", размещенном на сайте РПЦЗ. "Все что было ими (Власовым и его сообщниками) предпринято - делалось именно для отечества, в надежде на то, что поражение большевизма приведет к воссозданию мощной национальной России", - говорится в документе. Более того, Синод заявил, что "в русском зарубежье, частью которого стали и уцелевшие участники Русской освободительной армии, генерал был и остается своего рода символом сопротивления безбожному большевизму во имя возрождения исторической России".

Напомним, что генерал-лейтенант Красной Армии Андрей Власов (1901-1946), будучи командующим окруженной 2-й ударной армией, попал в немецкий плен 11 июля 1942 года. Одни источники утверждают, что Власов сдался сам, другие - что его выдали местные крестьяне. Находясь в плену, Власов согласился сотрудничать с немцами и возглавил Комитет освобождения народов России и Русскую освободительную армию, в которую набирали пленных красноармейцев. После капитуляции Германии был задержан военнослужащими Красной Армии при попытке пробраться в западную зону оккупации 12 мая 1945 года. По приговору Военной коллегии Верховного суда СССР был лишен воинских званий и 1 августа 1946 года казнен через повешение. Со времен войны в русском языке понятие "власовец" стало синонимом слова "предатель"..

Мнения представителей РПЦ относительно заявления РПЦЗ разделились. Протодиакон Андрей Кураев подверг критике «слишком радикальное обеление власовских мундиров». Духовник российского монархического движения «За веру и Отечество» иеромонах Никон (Беловенец) признал, что среди русской эмиграции есть «те, кто либо был угнан в Германию и чудом сумел выйти из лагерей, находившихся на немецкой территории, либо был участником русских антикоммунистических формирований, – для них, конечно, это все живая боль». Глава синодального отдела по взаимоотношениям Церкви и общества Московского Патриархата протоиерей Всеволод Чаплин предостерег верующих от того, чтобы спорные вопросы истории вели к разделению «единой веры и единого тела Церкви».

А тут рукой подать и до официального признания. В российских СМИ уже вовсю обсуждается создание музея на родине генерала Андрея Власова в селе Ломакино Нижегородской области. Корреспондент «Известий» побывал на месте и выяснил, что общественное мнение сельчан особо и не против. Многие готовы терпеть любой музей, лишь бы в село проложили нормальную дорогу. Открытие планировалось на 9 мая 2009 года, но в последний момент под давлением ветеранов Великой отечественной войны торжества отложили.

А что же блюстители исторической чистоты – Владимир Путин, Дмитрий Медведев, патриарх Кирилл? Наверное, они призвали не «героизировать пособника нацистов»? Нет. Никто из них публично не выступил, не сказал ни полслова.
Подобные примеры можно продолжать и продолжать. Но, как кажется, и так список уже сложился солидный. Как говорится, Россия – страна контрастов. Почти советский гимн исполняется под власовским триколором, а царский двуглавый орел мирно соседствует с рабоче-крестьянской красной звездой. Остается только спросить: и эти люди запрещают нам спорить о своей собственной истории?

Леонид Александров

[dice=5808-5808-1936-36]

0

42

Кремль обурився українською історією

Свернутый текст

Команда Президента України Віктора ЮЩЕНКА «націлена на демонтаж» російсько-українського добросусідства.

Як передає кореспондент УНІАН, про це йдеться в коментар Департаменту інформації і преси МЗС Росії до публікації указу В.ЮЩЕНКА «Про додаткові заходи з визнання українського визвольного руху XX століття».

«Останнім часом видні представники президентської вертикалі в Києві не втомлюються наголошувати на своїй зацікавленості у відновленні конструктивного діалогу з Росією. Проте її практична діяльність, яка так чи інакше стосується проблематики російсько-українських відносин, не привносить в російсько-українські відносини нічого конструктивного», - йдеться в повідомленні.

В МЗС РФ вважають, що «публічна риторика на тему мови й історії як і раніше націлена на конфронтацію, на демонтаж російсько-українського добросусідства, культурно-мовну асиміляцію російськомовних регіонів країни на користь західно-української меншини(!!!), розрахована на протиставлення України і Росії на догоду планам євроатлантистів». Під час робочих поїздок Західною Україною, приурочених 67-річчю УПА, акценти розставлялися гранично чітко: «західні українці в роки Другої світової війни боролися одразу проти двох світових тоталітарних сил – нацистської й радянської», бойовики УПА проголошувалися як борці з фашизмом – нарівні з ветеранами Радянської Армії, наголошується в коментарі.

Російські дипломати заявляють, що на офіційному веб-сайті Президента України збільшується кількість розпоряджень, які «втовкмачують у свідомість громадян країни радикально оновлений перелік «знаменних дат» з історії України».

Наголошується, що указом «Про додаткові заходи з визнання українського визвольного руху XX століття» уряду України наказується активізувати роботу з визнання організацій, які боролися за незалежність України. У цьому списку згадуються Українська військова організація, Карпатська Січ, Організація українських націоналістів, Українська повстанська армія, Українська головна визвольна рада.

МЗС РФ відзначає, що в третьому кварталі ц.р. вже був підписаний указ «Про святкування 65-річчя Української головної визвольної ради», сформованої в 1944 році як підпільного всеукраїнського парламенту, який проголосив боротьбу з «радянським режимом і німецькими окупантами». Водночас про спільну боротьбу народів СРСР проти гітлеризму, про Українські фронти, які прокладали у складі Радянської армії шлях до Перемоги, про партизанський рух на території, окупованої фашистами України, «русофоби вважають за краще не згадувати», наголошують в МЗС РФ.

«Це не просто «перекидання» сьогоднішньої політики в історію – це образа пам`яті мільйонів загиблих і їх нащадків, зокрема громадян сьогоднішньої України», - сказано в повідомленні.

Як повідомляв УНІАН, 19 листопада В.ЮЩЕНКО підписав указ, яким зобов`язав Кабінет Міністрів України вжити додаткових заходів для визнання українського визвольного руху XX століття.

То кого не пустили в Україну – російських науковців чи провокаторів?

Свернутый текст

Я не повірила колегам, які стверджували, що науковці з Росії не зовсім науковці, а технологи, які платять гроші в Криму за організацію заворушень... І спробувала вивчити предмет їх наукових досліджень...

Я з дитинства благоговію перед ученими. Скажу більше, справжні науковці із справжньою дисертацією – так, щоб у нього була думка в очах, окуляри дуже бажано й інтелігентність – це втілення моїх дівочих мрій. Кладу руку на серце і чесно кажу. Здатність проводити по десять годин у бібліотеці для мене все одно, що для американського підлітка трюки в «Міцному горішку». Доступно викладена наукова думка здатна справити на мене незабутнє враження. Тому для справжнього науковця в моїй душі завжди знайдеться тепло. Він у моїй журналістській свідомості має презумпцію абсолютної правоти.

І ви уявляєте мої почуття, коли я дізнаюся, що наші негідники з СБУ не пустили в Україну двох науковців. Я обурювалася разом з російським МЗСом, який з цього приводу заявив, що ми отаким безсовісним чином демонтуємо все братське між двома нашими народами.

На кого руку підняли, мерзотники, нічого святого, думала я, поки з`ясовувала яких-таких світил наші прикордонники відправили з Борисполя додому. І я не повірила колегам, які стверджували, що науковці з Російської Федерації не зовсім науковці, а політтехнологи, які платять гроші проросійським організаціям Криму за організацію заворушень.

Я вирішила сама з`ясувати і стати на захист носіїв російської наукової думки. Спершу набрала в пошуку прізвища Володимира Фролова і Олени Міськової. Але Інтернет видав тільки дві згадки про науковця Фролова. Перший – винахідник дихального тренажера, великий фахівець з дихальної гімнастики. Другий Фролов – уральський бізнесмен і науковець – нині цілком поглинений запуском нового банку. Цей Фролов створює розрахунковий банк з низькими тарифами і високим ступенем автоматизації.

Хто ж він наш загадковий Фролов – банкір чи лікар, мрійно ставила я запитання. Я почувалася Цар-дівицею з поеми Марини Цветаєвой, здатною захистити непристосованих до життя російських «інтелектуалів». Я вже звикла до думки, що роблю щось дуже важливе для російської науки і наших двосторонніх відносин. Щоправда, у мене виникли сумніви, чи будуть такі поважні люди, незалежно від того, банкір це чи лікар, летіти до Києва, щоб зануритись у питання молодіжної політики. Саме ця мета поїздки зазначалася в оприлюдненій інформації. Потім я набрала прізвище Олени Міськової, але все, що я виявила, – це згадка про чемпіонку Європи з шашок Олену Міськову. 

Вона родом з Молдови, як пише преса, «вихованиця тренерів Олександра Бойка і Моні Нореля».

Шашки дуже шанований спорт, я із своєю шестирічною дитиною завжди в них граю. Але це не зовсім наука, і спорт навіть не зовсім олімпійський. Хоча віддаю належне, ця жінка – шашковий гросмейстер. Цікаво, це її не пустили чи ні?

Що там ще повідомлялося про інцидент? «Науковці» очолюють фонд «Признание»... Фонд «Признание» має сайт в Інтернеті і навіть телефони. Фонд репрезентував себе, як великого грантодавця, покликаного зміцнювати російсько-українські зв`язки. Аура безпорадних інтелектуалів помалу випаровувалася, оскільки на сайтах таких фондів я свого часу провела багато часу. Усі ці штуки щодо «зміцнення російського світу та допомоги російським співвітчизникам за кордоном» – це не зовсім наука, це, пардон, політика. А до політиків у мене зовсім інше ставлення. Особливо, коли вони заявляють, що захистили дисертацію. Зазвичай, якщо вони згадують про свою дисертацію, я вкрадливо перепитую:

– А ви її захищали, чи вона у вас просто є?

Мене як сестру науковця, родичку наковців і друга мінімум десяти справжніх кандидатів і докторів наук ображає, коли дисертацію купують. І не менш ображає, коли науковцями називає себе абихто.

Утім, я дуже не хотіла втратити бажання захистити російських учених, і потелефонувала за зазначеним московським номером фонду. А раптом і справді недопущені до нас науковці справжні? Просто мають таке бажання – зміцнювати наші двосторонні зв`язки, робити молодіжні проекти в Криму з розпливчатою назвою «Думка і установки кримської молоді з актуальних питань її сьогодення і майбутнього» або проводити круглі столи на тему «Культурне життя сучасної етнічної діаспори і політика материнських держав» або «Право на рідну мову». Такі проекти значилися в звіті про діяльність Фонду за третій квартал 2009 року. Моя цікавість зростала, оскільки я хотіла дізнатися термін «материнська держава». Я додзвонилася. І подальші діалоги вимагають повного відтворення.

– Алло.

– Будьте ласкаві, це Київ, УНІАН. Ми хотіли б поставити кілька питань панам Фролову та Міськовій.

– На жаль, ми не коментуємо останній інцидент.

– Але ми не про це. Ми хотіли б з`ясувати, кандидатами яких наук є панове Фролов і Міськова. Хочеться захистити науку.

– Я тут з іншої організації. Це не їх телефон. Це – паралельний. Фонд знаходиться в сусідньому кабінеті.

– А ви б не могли пройти туди і дати трубочку господарям кабінету?

– Передзвоніть краще, я не зніматиму трубку.

Не припиняючись дивуватися, як такий великий грантодавець не обзавівся окремим телефоном, я ще раз набрала номер.

Удруге мені відповів голос вкрадливий і майже лагідний. Але він навряд чи тягнув на голос ученого, скоріше – працівника особливого відділу... Власник вкрадливого голосу сказав, що розуміють мету моєї статті. Ну ще б пак. Вони славні хлопці, теж розумні, але я віддаю перевагу науковцям. Я повторила своє прохання, уточнивши, що мені цікаво, кандидатами чи докторами яких наук є Міськова і Фролов, де вони захищалися, чи є мають наукові публікації, як часто брали участь у наукових конференціях. Просто з особистого досвіду знаю, справжні вчені на ці запитання відповідають охоче і багато. Мене попросили написати ці питання і відправити електронною поштою. Сказали, що відповідь прийде максимум за годину. Пройшло більше години. Відповідь одержати вже і не сподіваємося.

0

43

Лужкову не подобається, як українська влада ставиться до його країни
http://images.unian.net/photos/2008_05/1210752249.jpg
Мер Москви Юрій ЛУЖКОВ заявляє, що мерія російської столиці має намір відстоювати інтереси російськомовного населення в Україні.

Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив, виступаючи сьогодні на Всесвітньому конгресі співвітчизників у Москві.

Свернутый текст

«Ситуація з російською мовою і гуманітарними правами російських співвітчизників складається по-різному в різних країнах, і, на жаль, ми можемо говорити, що після розпаду Радянського Союзу в багатьох країнах СНД ситуація складається абсолютно незадовільно», - сказав він. На його думку, в Україні «жорстко і цинічно видавлюється російська мова і порушуються права російськомовного населення».

Ю.ЛУЖКОВ упевнений, що ця проблема останніми роками штучно виникла в Україні.

«Проблема лежить не у ставленні до російської мови і росіян за національністю з боку братського для нас українського народу, а становище визначається ставленням офіційної влади цієї держави і до нашої країни, і до російського народу», - заявив він, додавши, що таке ставлення «сформувалося в націоналістичних структурах України і підтримується з-за кордону».

«Ми не можемо відсторонено спостерігати за таким ставленням до російських людей і російської мови. Повністю розділяємо оцінки і висновки, що міститися в серпневому посланні Президента РФ до Президента України», - сказав Ю.ЛУЖКОВ.

За його словами, мерія активізувала роботу в цьому напрямі - щодо підтримки тих організацій, які протидіють «націоналістичним силам».

«Ми енергійно підтримали створення всеукраїнської громадської організації «Російськомовна Україна»,, (абсурд!) - сказав він. За його словами, це перший випадок, коли на перший план цього руху виходять правозахисні аспекти всього російськомовного населення України в цілому. Він зазначив, що такі дії актуальні для ряду інших країн СНД.

«Уряд Москви боротиметься за права росіян», - заявив він. За його словами, до такої роботи мають підключитися і федеральні органи влади.

Він нагадав, що 23 вересня Мосміськдума ухвалила закон про підтримку російських співвітчизників за кордоном. Через цей закон дістала можливість формувати бюджетні витрати для вирішення завдань співвітчизників.

0

44

А тоді дивуються, що пострадянські країни шукають партнерів на заході і обговорюють вступ до ЄС.

0

45

lapot
Цікаво навіть не це. А цікаво те, що їм, виявляється, можна фінансувати антидержавні організації в Україні.
Але коли Україна отримує які-небудь гранти від іноземних держав "на розвиток демократії", вони кричать про "продажність української влади піндосам".

0

46

Росія критикує українські підручники історії - «нагадують мультфільми»

Свернутый текст

Росія критикує підручники історії своїх сусідів: у них у всьому винні росіяни. Про це пише  newsru.

Учені з Національної лабораторії зовнішньої політики, вивчивши шкільні підручники 12 країн ближнього зарубіжжя, залишилися ними незадоволені. На думку росіян, сусіди в навчальних посібниках звеличують власні народи і безпідставно критикують росіян. Таких тенденцій немає тільки в підручниках Білорусі і Вірменії.

Лабораторія одержала гранти на дослідження від Фонду "Державний клуб" після розпорядження президента Медведєва про підтримку соціально орієнтованих НКО, повідомляє "Независимая газета". Фахівці протягом року вивчили більше 187 підручників. Результати історіографічного дослідження були опубліковані в спеціальній доповіді. Там говориться, що країни колишнього СРСР підносять школярам міфи про історію свого народу, високу культурну місію предків і негативний вплив Росії.

На думку учених, українські підручники нагадують мультфільми, в яких добро на догоду різним політичним силам перетворюється на зло, при цьому часто не міняючи свого змісту. Процес возз`єднання України з Росією трактується в українських підручниках як визнання Москвою її незалежності. Також в підручниках розповідається про невідоме ученим утворення – Українську козацьку державу, пізніше нібито знищену Москвою.

За словами експертів, всі підручники країн ближнього зарубіжжя відрізняються націоналістичним трактуванням історії. Як відзначають історики, часто цей націоналізм є уявним, а події висловлюються на користь інтересів правлячих еліт.

На думку вчених, у всіх підручниках замовчуються вигоди, які країни одержували, будучи республіками СРСР. Таким чином йде повернення до теорії "абсолютного зла", уособленням якого стала Росії, відзначають експерти. Фахівці з тривогою говорять про небезпеку дезорієнтації молодого покоління.

Відзначимо, що напередодні у фальсифікації історії авторів російських шкільних підручників звинуватила британська газета The Times. На думку журналістів, автори підручників намагаються випнути ті факти з російської історії, якими можна гордитися, а непривабливі події згадані лише декількома позиціями або зовсім опущені.

Москва наскаржилася ОБСЄ на «дискримінацію» в Україні та Грузії

Свернутый текст

Міністерство закордонних справ РФ стурбоване «погіршенням ситуації» з дотриманням прав російських співвітчизників в Україні та Грузії.

Про це УНІАН повідомили в Департаменті інформації і преси МЗС РФ за результатами зустрічі міністра закордонних справ Росії Сергія ЛАВРОВА з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин Кнутом ВОЛЛЕБЕКОМ.

«Під час бесіди з російського боку було висловлено занепокоєння погіршенням ситуації з дотриманням прав російських співвітчизників в Україні й у Грузії, зокрема, у сфері доступу до освіти російською мовою і отримання інформації російською. Було висловлено впевненість, що відповідні дискримінаційні кроки влад України і Грузії не залишаться без уваги і належної реакції Верховного комісара», - говориться в повідомленні.

Сторони також обмінялися думками про ситуацію в галузі міжетнічних відносин і забезпечення прав національних меншин у зоні відповідальності ОБСЄ.

0

47

Вірча грамота Зурабова оформлена з порушенням міжнародних норм?

Свернутый текст

У Міністерстві закордонних справ Росії розробили процедуру, яка дає змогу послу РФ Михайлу ЗУРАБОВУ уникнути зустрічі з Президентом України Віктором ЮЩЕНКОМ.

Як пише газета «КоммерсантЪ-Украина» (№ 10 від 22 січня), у вірчій грамоті М.ЗУРАБОВА не буде вказано прізвище чинного Президента України. У Секретаріаті Президента газеті дали зрозуміти, що Київ відмовиться акредитувати М.ЗУРАБОВА на підставі такої вірчої грамоти.

Газета відзначає, що українсько-російське протистояння, пов`язане із запланованим приїздом до України посла М.ЗУРАБОВА, триває. Як повідомляло видання, у вівторок Президент РФ Дмитро МЕДВЕДЄВ дав вказівку М.ЗУРАБОВУ, який з моменту свого призначення чотири місяці тому виконував обов`язки посла, не залишаючи Москви, виїхати в Україну. Тимчасовий повірений у справах РФ в Україні Всеволод ЛОСКУТОВ у середу уточнив, що М.ЗУРАБОВ приїде до Києва до другого туру виборів. Проте залишалося незрозумілим, як послу вдасться уникнути процедури вручення вірчої грамоти Президенту В.ЮЩЕНКУ.

Вчора газеті вдалося з`ясувати деталі дипломатичної процедури, обраної Москвою. МЗС Росії підготував М.ЗУРАБОВУ вірчу грамоту, оформлену з порушенням міжнародних норм.

"Грамота направлена на ім`я "Його превосходительства, Президента України", проте прізвище і ім`я Президента не вказано", – повідомив газету співбесідник у російському МЗС. За його словами, цей дипломатичний хід дозволить М.ЗУРАБОВУ вручити копію грамоти міністру закордонних справ Петру ПОРОШЕНКУ, одержати акредитаційну карту і розпочати виконання обов`язків посла, а оригінал документа передати вже новому главі держави після його інавгурації. Співбесідник газети відзначив, що у тексті Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 1961 року не описано формат вірчої грамоти і відсутня норма, що зобов`язує Росію починати документ з іменного звернення до Президента.

Вчора у Москві відбулася зустріч міністра закордонних справ РФ Сергія ЛАВРОВА, М.ЗУРАБОВА і посла України в РФ Костянтина ГРИЩЕНКА. Офіційно МЗС Росії і України не повідомляють про підсумки цієї зустрічі і не коментують ситуацію з оформленням грамоти. Але один з впливових українських дипломатів відзначив, що Київ не допустить такого грубого порушення процедури.

"Вірча грамота має бути оформлена з дотриманням усіх традицій, а ЗУРАБОВ має пройти всю процедуру. Якщо він вручає копію грамоти Петру ПОРОШЕНКУ – хай зустрінеться також з Президентом Віктором ЮЩЕНКОМ і вручить йому оригінал. Інакше ми наполягатимемо, щоб перша частина процедури – передача копії грамоти і акредитація посла – теж не відбулася", – сказав співбесідник газети.

Заступник глави Секретаріату Президента Андрій ГОНЧАРУК заявив «Коммерсанту», що сподівається на дотримання Москвою усіх загальноприйнятих правил.

"Окрім Віденської конвенції, є традиція і усталена практика двосторонніх відносин. Всі чотири попередні посли Росії в Україні привозили вірчі грамоти з вказуванням імені Президента України. Ми не бачимо необхідності змінювати цю практику", - підкреслив А.ГОНЧАРУК.

Виходячи з конфліктності ситуації, газета не виключає, що Кремлю знову доведеться відкласти приїзд посла, або ж М.ЗУРАБОВ буде змушений приїхати до Києва як приватна особа і працювати протягом одного-двох місяців як спеціальний представник Президента РФ з розвитку торговельно-економічних зв`язків без статусу глави дипмісії.

0

48

Ющенко наказав ліквідувати російську "маленьку провокацію"
Субота, 23 січня 2010, 01:16
Версія для друку Коментарі 35

Президент Віктор Ющенко упевнений, що російський посол Михайло Зурабов вручить йому вірчі грамоти.

Таку думку він висловив в ефірі каналу Інтер.

"Немає вірчих грамот, адресованих на дєрєвню дєдушкє", - зауважив він.

За його словами, вірчі грамоти адресовані президенту. "Я хочу знати, чи це грамоти президенту Кучмі, чи президенту Кравчуку, чи Ющенку?", - зауважив він.

"Тому я дав доручення міністерству закордонних справ цю маленьку провокацію унеможливити. Я думаю, міністри добре розуміються на протоколі. І в понеділок російська сторона вступить в зносини, як того вимагає протокол.

Все про: Ющенко, Росія

0

49

Ну ось, здається, все гаразд:

Порошенко каже, що вірчі грамоти нового посла Росії адресовані Ющенку

Свернутый текст

Як передає кореспондент УНІАН, сьогодні в Києві М.ЗУРАБОВ вручив копії вірчих грамот міністру закордонних справ України Петру ПОРОШЕНКУ.

Він підкреслив, що вірчі грамоти адресовані Президенту В.ЮЩЕНКУ.

«Посол Російської Федерації Михайло ЗУРАБОВ вручив мені копії вірчих грамот, які складені у повній відповідності з прийнятою дипломатичною практикою і протоколом. Я можу зачитати першу сторінку: Президент Російської Федерації, Його Превосходительству пану Віктору Андрійовичу ЮЩЕНКУ, Президенту України, копії вірчих грамот», - сказав П.ПОРОШЕНКО після вручення йому М.ЗУРАБОВИМ копій вірчих грамот.

Як повідомляв УНІАН, М.ЗУРАБОВ був призначений послом в Україні замість Віктора ЧЕРНОМИРДІНА на початку серпня 2009 року. Проте за декілька днів після підписання указу Президент Росії Дмитро МЕДВЕДЄВ направив своєму українському колезі Віктору ЮЩЕНКУ послання, в якому обвинуватив його в проведенні антиросійського курсу і оголосив про рішення поки що не направляти посла до Києва.

17 січня на Україні відбувся перший тур президентських виборів.

За два дні, 19 січня, Президент РФ доручив М.ЗУРАБОВУ приступити до виконання обов`язків, а також призначив його своїм спецпредставником з розвитку торговельно-економічних відносин з Україною.

Згідно з дипломатичною практикою, після прибуття до Києва новий посол повинен, насамперед, відвідати український МЗС і вручити копії вірчих грамот. Після цього він де-факто може приступити до роботи посла. Після вручення вірчих грамот Президенту України він стане послом і де-юре.

22 січня газета "Коммерсант" повідомила, що прибуття до Києва нового посла Росії може вилитися у новий дипломатичний скандал - адміністрація В.ЮЩЕНКА має намір рекомендувати МЗС не приймати у російського дипломата копії вірчих грамот. За даними видання, свою рекомендацію адміністрація В.ЮЩЕНКА мотивує тим, що в документах не вказане ім`я українського Президента, якому ці грамоти посол вручатиме. Якщо копії вірчих грамот у М.ЗУРАБОВА не приймуть, посол не зможе приступити до виконання своїх обов`язків.

У свою чергу, керівник МЗС РФ Сергій ЛАВРОВ на прес-конференції 22 січня заявив, що Росія дотримуватиметься всіх протокольних традицій під час вручення вірчих грамот Президенту України новим послом.

0

50

В Україні затримали п’ятьох російських шпигунів

Свернутый текст

В Одеській області 27 січня СБУ затримала п’ятьох офіцерів ФСБ Росії, які намагалися отримати відомості у військовій та оборонній сферах, що становлять військову таємницю.

Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні на прес-конференції у Києві повідомив голова СБУ Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО.

За його словами, «на гарячому» було затримано кадрового офіцера спецслужби РФ під час одержання від громадянина України відомостей, що становлять держтаємницю, і передачі винагороди у сумі 2 тис. дол. за надану інформацію.

Як зазначив В.НАЛИВАЙЧЕНКО, зустріч з агентом відбувалася за 14 км від державного кордону. При цьому заходи прикриття на другому автомобілі здійснювали ще троє офіцерів ФСБ РФ, військовослужбовець Оперативної групи російських військ (ОГРВ) Придністровського регіону Республіки Молдова.

За діями свої підлеглих, які прикривали шпигунську акцію та забезпечували безпеку розвідника, здалеку спостерігав їхній керівник – підполковник, начальник Відділу військової контррозвідки ФСБ РФ в ОГРВ, який втік з місця події, залишивши своїх підлеглих.

Під час особистого огляду затриманих співробітники СБУ вилучили знаряддя шпигунської діяльності: цифрові диктофони, вмонтовану в авторучку відеокамеру, закамуфльований під брелок для ключів контейнер для зберігання цифрових даних, у тому числі з інструкціями для агента, ноутбук, флешки пам’яті, 2 тис. доларів.

Як зазначив В.НАЛИВАЙЧЕНКО, одним із доказів того, що акцію здійснювали офіцери ФСБ РФ, є факт виявлення на карті пам’яті мобільного телефона фотокопії таємної інструкції, що регламентує агентурну діяльність ФСБ РФ. Старший офіцер спецслужби Росії, як з’ясувалося, спеціально прибув із Москви для керування розвідувальною операцією. Усі затримані російські офіцери в’їхали в Україну з Придністров’я.

Встановлено, що кілька місяців тому вони захопили на території Придністров’я громадянина України, доставили його на військову базу, де, погрожуючи його життю та здоров’ю, а також його родини, примусили до співробітництва.

Стосовно старшого офіцера порушено кримінальну справу за ст. 114 (шпигунство) Криміналього кодексу України і за рішенням Шевченківського райсуду Києва для нього обрано запобіжний захід у вигляді арешту. Інші співробітники ФСБ РФ після допитів та отримання від них вичерпних пояснень з приводу виконання розвідзавдань на шкоду безпеці України вислані з території нашої держави із забороною в’їзду на 5 років.

Крім того, про те, що трапилося, у встановленому порядку поінформовані керівництво ФСБ Росії та Посольство Росії в Україні.

0


Вы здесь » Форум Свободы » Українська сторінка » Україна-Росія>>Дружба чи конфлікт?